І справедливий мир для кожного з нас… 

Я і мій сусід - дніпрянин хочемо миру. Обидва. Бажано, з відчуттям перемоги, або хоча б не програшу. Ми обидва хочемо справедливого миру, про який нескінченно чуємо від політичного керівництва країни. 
Проте, відчуття, що таке справедливий мир в кожного нас своє. Спільне - аби наші близькі повернулись з фронту живими та цілим, а наші діти з укриття повернулись до нормального вуличного життя. 
Проте, далі спільного в нас не так багато. Бо за попередніх умов йому здебільше досить. Мир, безпека, бізнес. Як і всі ми він безумовно втратив в бізнесі, але це не безповоротно. 
В мене ситуація інша. Я втратив будинок спочатку в Новоазовську у 2014, потім в Маріуполі у 2022. Бізнес майже повністю залишився там же, але тепер у вигляді спогадів. Фактично, в мене майже все накопичене за 49 років життя зруйновано та втрачено окупацією. Чи мир, в якому в мене ані відплати, ані репарацій, ані нічого справедливий? Не думаю. Та й більшість внутрішніх біженців з 2014 року зі мною погодиться. 
Ні, це ніяким чином не впливатиме негативно на мої відносини з сусідом. Він правий в своїх правді, я у своїй. Але. 
Коли ми чуємо “Україна не погодиться на інший від справедливого мир” мені дуже хочеться уточнити. Справедливей для кого? В чому? Яке бачення цієї тотальної справедливості для всіх нас? Чи взагалі воно є? Тому, що дедалі формула “справедливого миру” бах самої формули починає виглядати просто черговою формою речі, яка більше підриває довіру, аніж вселяє надію. 
Тому зараз, коли так багато навколо потенційного припинення війни, вже варто переходити від розмитої риторики до конкретного розуміння. Що таке “справедливий мир” для кожного з нас.