Всі, мабуть, знають анекдот, як зламався якийсь величезний хитрий двигун і ніхто його не міг полагодити. Тоді менеджери десь знайшли старого дідо-спеціаліста, він цілий день повзав навколо залізяки, взяв молоток, зробив один удар в певному місці і двигун ожив. Далі дідо виставив рахунок за свої послуги - 10 тисяч доларів. Менеджери сильно здивувалися, мовляв, якого біса за один удар молотком треба платити 10 тисяч? Попросили деталізувати рахунок і дідо накарябав на м'ятому аркуші паперу: 1 долар - удар молотком, 9999 доларів - знання, куди бити. За часи широкомасштабки я надивився з певних ракурсів на українські оборонні розробки та інновації. Успішні зразки озброєння та військової техніки у всіх на слуху та у відео з соціальних мереж. Набагато ж цікавіше дізнаватися, як десятки та сотні тисяч доларів (певен, що і мільйони) закопуються, фактично, в нікуди через брак елементарної експертизи, якою володіє студент 2-3 курсу профільного вишу чи якийсь пенсіонер давно попиляного на метал оборонного заводу. Я на власні очі бачив, як через конструктивні недоліки фантастичний ударний безпілотник за офігіліард грошей приватних інвестицій пропахав носом родючий український чорнозем. І Ваш покірний дописувач у цих фейсбуках особисто, вгрузаючи в грунт по коліно, ніс покалічену конструкцію для евакуації. І все ж добре було: хороший двигун, хороші пульти керування, хороше програмне забезпечення, хороше пальне і шасі. Хороше все те, що було зроблено кимось закордоном. Коли ж його ліпили тут на планер, з'ясувалося, що помилки в аеродинаміці (та які помилки, її ніхто не рахував), нерозуміння основ міцності матеріалів, теормеханіки, поведінки повітряного судна за різних умов - призвело до черги збоїв та відмов, що завершилося катастрофою. Усього цього можна було б уникнути, якби в команді був хоч один вихованець гуртка юнацької творчості, що майстрував планери, або якби ж на етапі "давайте все це зліпимо докупи на саморізах" на розробку подивився авіаційний конструктор, яких в країні поки що є. Власне, все було б інакше, якби до стадії "є бабкі - робимо", відразу стерли пилюку з кульмана і дали якомусь КБ зробити те, що вони поки що вміють. Я на власні очі бачив кілька команд та їхніх дітищ у вигляді наземних дронів. Взяти раму з профілю, акумулятори, електродвигун і радіопульт, начепити зубату гуму і сказати, що воно поїде - так не працює. І не запрацювало. Принаймні відразу. Треба сісти, подумати, порахувати, а краще спитати хоча б якогось інженера покійного ЛуАЗа. Ні, не про літій-йонні акумулятори та софт. Про профіля, розподіл ваги, тиск на грунт, передаточні числа тощо тощо тощо. І це ж тільки те, що я бачив. А є ще купа історій про дрони по-менше, де люди не вміють пропаювати контакти, РЕБи, які роблять незрозуміло що. Ох, та навіть виробництво хороших маскувальних сіток і окопних свічок потребує мінімальних знань. З іншого боку, нині директори справжніх приватних і державних виробників озброєння та військової техніки намагаються за фантастичні прайси знайти компетентних інженерів, науковців, розробників, електронщиків, хіміків тощо. Пропонують немислимі зарплати, готові релокувати з інших міст, щодня присилати таксі під під'їзд, але жорстока реальність така, що більшість цінних спеціалістів вже розібрана і їх... не вистачає. Це незалежна Україна отримала у спадок сотні оборонних виробництв та 300 тисяч (!) наукового та інженерного персоналу, а незалежна Україна до 2022 року власними комерційними руцями і під мантри про "ефективність" була позбавлена виробників того, аналоги чого ми нині отримуємо в жахливому стані зі складів зберігання країн НАТО. (колись після війни, думаю, Вам хтось розповість в якому стані до нас доїжджали леопарди і гаубиці. І чому, насправді, Європа в жаху від самої думки, що доведеться воювати чимось зі складів). Це незалежна Україна лишила лиш п'яту частину від наукового потенціалу (це доширокомасштабна статистика, нині все ще гірше), причому "під ніж" потрапили в першу чергу саме КБ та НДІ військової промисловості. (Ви поцікавтесь якось, як там справи у КБ танкових заводів? Або поставте простіше питання - де хоч один зразок чогось на кшталт легкого ЛуАЗУ, без якого фронт нині задихається, а волонтери змушені тягати весь металобрухт за кінські гроші з Європи? Поцікавтесь, врешті, обсягами фінансування оборонних програм та розробок. Обійняти і заплакати. Це ж не пенсії суддям платити і не сотні тисяч гривень зарплати на місяць рахунковій палаті відважувать, не мости, клумби і дороги будувати). Розумних людей більше фізично брати ніде. Окрім того, я на власні очі бачив, як вакуум відсутності справжніх експертів та КБ радо заповнюють різні шарлатани, що обіцяють дивовижні технології та пристрої, а Ви ж просто бабло шукайте. Ні, мова зараз не про магнітні турнікети (погугліть. Тут би СБУ мала займатися, насправді). Мова про те, як нашим військовим пропонували розробити пристрій, що за картинкою з супутника визначатиме точну карту мінних полів. І вся ця дичина базувалася на наноплівках, адсорбованих на атомно-гладеньких поверхнях. Так, забагато термінології, розумію, але майор в пікселі сидів, кивав, вірив, і тільки мій покійний шеф, вирячивши очі після доповіді "інноватора", мовчки встав, дістав цигарку і забрав військового в коридор зі словами "пішли покуримо". Я це все до чого. Побачив сьогодні чудовий пост Ксенія Семенова, який навожу на скрінах. Підписуюсь під кожним словом. Часи, коли "спеціаліста" можна було просто купити десятком за 4 бакси в державному НДІ чи університеті - закінчилися. Зараз це перетворилося на "перекупи спеца у конкурента". Я знаю історії про намагання знайти кількох вчених по чутливим тематикам "в допомогу" виробникам ОВТ, і все завершилось фіаско. А з-за кордону чомусь ніхто в допомогу не їде. (А шо такоє? Виявляється, таке теж не можна купити, як Джавеліни чи Петріоти?) Тобто справа зараз геть не в грошах, а у фізичному вакуумі, який не міг не виникнути після років цілеспрямованої державної політики та мовчазного, а подекуди, зневажливого ставлення суспільства до незрозумілих лабораторій, де якісь люди роками читають товсті книги та витрачають тижні на те, щоб зняти (тобто, зафіксувати) зі стенду одну експериментальну точку. Це не сексі, не хайпово, не жіжіталізовано, на Заході ж все не так. Насправді, на Заході все те саме. Такі само нудні люди, халати, стенди, креслення. Так, на Заході про оборону ніхто не думав, але у них є одна перевага, про що нижче. Оці нудні люди - інженери та вчені - це альфа і омега ефективного озброєння. Це альфа і омега витрачання ресурсів не на марно. Спочатку кульман (це метафора) - потім вже цех заводу, де робітник по кресленню відразу просвердлить дірку в потрібному місці. Це економія часу, ресурсів, грошей та, зрештою, життів. І знаєте, в чому у нас і у Заходу фундаментальна різниця? У нас найменша кількість науковців на тисячу населення в Європі. Тобто ми не просто менші і слабші. Ми ще й створили умови, в яких розумних людей, які обміняли свій життєвий час на знання і книжковий пил, фізично менше, ніж будь-те в цивілізованому світі, який збирається давати відсіч тираніям. У нас немає "складів розумників", які є в розвинених країнах. Тобто тепер ми мусимо цих розумників забирати "з коліс", з-за парти. Я далекий від конспірологічних теорій, що винищення освітнього та наукового потенціалу - це був хитрий план нарівні з винищенням Армії та підриванням складів озброєнь. Але ж коли зараз студент, що підпрацьовує на півставки техніком і крутить гайки у вакуумної установки, отримує на руки в місяць 1500 гривень (я ніде не губив розряди. Це мінімалка у нас типу велика - коли прибиральниця та молодший науковий співробітник отримують співставні гроші, а долі ставок рахують від тарифної сітки), то питань до суспільства, яке таке допустило щодо власних інвестицій в освіту і науку, більше не виникає. Інвестицій! Я підкреслюю це слово. Не можна, витрачаючи по 500 гривень з носа на рік на науку, дивуватися, що нині гроші - це просто папір, який більше нема кому дати. А потім ми тетеріємо, звідки стільки плагіаторів: система деградувала, бо нормальним на таке фінансування не вижити. У нас немає іншого вибору, окрім як системно ввалювати ресурси в природничу та інженерну освіту, бо саме там народжуються потрібні оборонці кадри. У нас немає іншого вибору, аніж створювати всі умови для співпраці інженерних та природничих кафедр з виробниками ОВТ, не розмиваючи їх (Ксенія прекрасно розписала про мародерів), а, навпаки, купуючи їм обладнання, стимулюючи молодь до навчання. Стипендія студента інженерного напрямку має бути в рази вища за всіх решту. Бо це довго, складно і цінно для держави. Зарплатня викладача такого факультету - так само, причому вона не має залежати від кількості студентів. (оця ж історія про "кількість студентів визначає кількість ставок" або "формула фінансування університетів в значній мірі залежить від кількості студентів" і призвела до невідрахування дебілів та демотивації розумних). Причому "в рази вища" - це ж не тільки роль держави. Це вже й роль приватного бізнесу, який хоче працювати в Україні і мати конкурентну перевагу. Інакшого виходу особисто я не бачу. І то ж ми не починали говорити про стан справ в НДІ, які завжди були основою дослідних виробництв (в 90-ті системно винищені), які були основою для оборонних конвейєрів. Суспільство мусить усвідомити, що інвестиції в освіту і науку (в широкому сенсі) - це не просто про запобіжник проти популізму, а й хороший "запасник" розумних людей, які потрібні промисловості. І тупому вже видно, що Україні потрібна реіндустріалізація, кадри та інновації. Давайте вже завершувати ці мантри про "сферу послуг", вільну руку ринку та "хай виживе найсильніший". Це все дуже погані історії, коли на континенті найсильніший не ти, а у найбільшого союзника, як виявляється, цінності - мають ціну. Ніхто, окрім нас самих, за нас нашу долю вирішити не може. Доведено лютим березнем 2022-го року. Причому "лютий" в даному випадку - це не тільки про місяць. Майте гарний день. P.S. А, ось посилання на пост Ксенії https://www.facebook.com/share/p/1EE7xHVJk2/