Я щасливий і злий. Я злий і щасливий. Вперше в рамках проєкту 42 тачки на ЗСУ мене сповнюють такі амбівалентні почуття. Вперше в нашому проєкті машина для Сил оборони виникла виключно завдяки Силі Жінок Отак з великих літер і напишу. Почалося з того, що спільнота дружин полеглих героїв МАЄМО ЖИТИ вирішила влаштувати традиційний музично-поетичний фестиваль та зібрати кошти на автівку для 57 бригади. Оксана Боркун, Juliia Seliutina, Olga Pinskaya та ще сотні дівчат малювали картини, запрошували митців, співаків, поетів, влаштовували аукціон і зібрали практично половину вартості чудового Mitsubishi L200 з кузовом лонг. Ми їм за це доземно дякуємо. І я нагадаю, що ці ж дівчата зібрали нам позаминулого року гроші на тачку 33/42 для 3 ОШБр. Машина досі воює. Тим часом, Ви - наші з Мартин Брест чудові друзі та підписники - докидали решту суми, а фантастичні Michael Bibik та Dmytro Bibik знайшли нам у Великій Британії чудову машину, яку ми нарекли у наших списках номером 65/42. Машина придбана, підготовлена, завантажена гуманітаркою по самий дах, але тачку з Європи треба якось вивезти. За пікапом зголошується поїхати всім нам добре знайома волонтерка Оксана Бондарь в складі організованої злочинної (про це далі) групи з Евгения Богославская та Victoria Kiseleva. Вони мали непросте завдання - гайнути аж до Нюрнберга, забрати дві тачки там (в т.ч. для відомого пана майора, якого ми тегати не будемо, щоб не відволікався), а потім ще й з Кракова підхопити нашу красуню. Чотири дні в дорозі, тисячі кілометрів, черги на кордоні, проблеми з однією з автівок і пошуки СТО. Перші неприємності виникли на польсько-українському кордоні. Якщо хто не знав, польські митники та прикордонники дуже часто геть не сонечки і вимагають подекуди (попри навіть роз'яснення власних міністерств) абсолютно непотрібні документи. Тут Пану у віконечку захотілося те, чого не потребували до нього на нашій пам'яті ніхто і ні разу, а саме транзитну декларацію Т1. "Пані нікуди далі не поїде" - сказав він Оксанці і виставив за межі пропускного пункту. Оксанка у нас Ірпінь та Донбас пройшла, її цією польською лякалкою не притрусиш, тож вона просто зробила гак і спокійно перетнула кордон в іншому місці, де такий само Пан у віконечку нічого схожого на транзитну декларацію навіть не питав. Подвійні стандарти і свавілля на місцях - воно і в Європі таке. І що, Ви думаєте пригоди скінчилися? Ні, вони тільки почалися, причому за кілька кілометрів від дому. В Києві. Дівчата прибули до воріт міста далеко за дванадцяту ночі. Колону зупинили військові і поліцейські на в'їзді, вислухали історію про подорож, перевірили документи, подивились штампи в паспортах і деклараціях, подякували за допомогу ЗСУ та побажали тихої ночі. Це абсолютно нормальна історія для волонтерів. Я особисто неодноразово, здійснюючи вояж по всьому Донбасу в 1500 кілометрів за добу, вїжджаючи в Київ і пояснюючи ситуацію язиком, що заплітається від втоми, бачив руку, прикладену до голови, чув подяку і відверто ніяковів. Далі дівчат зупиняли кілька блок-постів по Києву. Все повторювалося. Перевіряли документи і відпускали додому спати. Так само було з десяток разів і зі мною. На вулицях міста мене доганяла патрулька, зупиняла люстрою, вислуховувала історію, пробивала по базі, бачила, що ще 12 годин тому я був у Слов'янську, дякувала і відпускала додому. Дві машини було відразу доставлено до локацій біля військових, а на третій машині Оксана та Вікторія поїхали додомцю спати. Наче і казочці кінець, але ні. Дівчата на свою голову втрапили в зону відповідальності Солом'янське управління поліції, де їх зупинили поліцейські. На всі пояснення, що вони затримались на кордоні, кілька днів в дорозі і женуть тачки на ЗСУ, коп відповідав щось на кшталт "це не мої проблеми", "згідно-відповідно" і таке всяке. І шо, і шо? (с) (МО Брест, "Несподіванки, що нам готує життя", видання перероблене і доповнене) Дівчат відпустили додому? Ні, о 3.45 ранку їх доставили до Солом'янського райвідділку. Нащо? Щоб заповнити якісь папірці, взяти з них розписку, що вони до поліції претензій не мають, сфотографувати, що їх випустили живими та неушкодженими (я не жартую), і відпустити о 5 ранку нарешті додому. От шоби шо? (с) (МО Брест, "Медитація і мистецтво не виконувати службові обов'язки", видання недописане і невиправлене). Оксанка сьогодні вже жартувала, що спитала у них, чи є десь ліжко, щоб полежати, та який колір наручників у неї буде, але по факту, вони просто тупо сиділи в темному холлі і чекали невідомо чого. Я спеціально спитав, чи запропонували їм хоча б чаю з дороги. Ні, не запропонували. Так от, мої шановні київські тилові поліцейські. Все було по закону, нема жодних питань. Чай теж по закону нє положєно. Але тепер я Вам дещо поясню. Є Закон і є Справедливість. Бувають справедливі закони, бувають несправедливі закони, буває несправедливе беззаконня, а буває справедливе беззаконня. Факт у тому, що по Закону, коли бійцю, в тому числі бійцю підрозділів поліції, які воюють на самому фронті, потрібна тачка, вони мають іти до свого командира і казати: дайте машину для виконання бойових задач. Далі по закону командир сукупно з командуванням має забрати білосніжні новісінькі пікапи з мігалками (нахіба вони в Києві? Ніхто пояснити так і не може) у тилових поліцейських, і ці пікапи відправити на ЛБЗ. Те саме зробити з блискучими Кодіаками - і теж ці машини відправляти на фронт. Причому не тільки в поліцію, а в ту ж 57 бригаду. 72-гу. Третю штурмову. 82-гу. 95-ту. 112 ОБрТРО і так далі. А дівчата - оці звичайні українські дівчата - мають вночі в комендантську годину спати в теплих ліжках, а не мерзнути на кордонах та в пошуках СТО, щоб дотягнути чергового усосаного корча до України. Але, шановні, реальність - вона інакша. Коли почалося нескінчення 24 лютого 2022 року, ми почали жити не тільки по Закону, а й по Справедливості. Бо не можна не жити по Справедливості, коли перед тобою на зачистку будівлі в Ірпені заходить звичайна героїчна (без сарказму) поліція, а ти ідеш відразу за ними, щоб витягнути цивільних і вивезти їх в безпечне місце. Коли ти пролітаєш повз парк, рятуючи людей, а в стрілковому бою тебе "на всі гроші" прикриває поліція. Це моя поліція і вона мене берегла і береже. Тому ми такій поліції допомагали, допомагаємо і будемо допомагати. Те саме з військовими. Вони відповідають взаємністю. Закон один для всіх, але подекуди Закон тупий. І якщо ти волонтериш, а не спиш у теплому ліжку глупої ночі, то нормальні військові та поліцейські ці норми Закону застосовують гнучко. Адже всім давно відомо, що комендантська година - це відмерлий рудимент, який слід було скасувати ще роки два тому. Бо, з одного боку, неможливо в добу обернутися на фронт і назад, як і неможливо спрогнозувати, що там буде на кордоні. А з іншого, Закон у нас такий, що потрібні люди поголівно мають перепустки для безперешкодного проїзду хоч вздовж, хоч впоперек, хоч по-діагоналі. Що у сухому залишку? Я бачу, що у Солом'янського управління поліції дуже активний фейсбук. Я чомусь не побачив у ньому новини про героїчне затримання і доставлення двох осіб жіночої статті до райвідділку за порушення комендантської години. Дозвольте спитати, а чому? Я пропоную поліції зробити такий допис про сумлінне (без сумніву) виконання їхніми співробітниками своїх обов'язків. Фото додаю. Якщо треба - забирайте і фото машин, як знаряддя вчинення особливо цинічного правопорушення. Друге. Пропоную представити до відомчої нагороди С. Ігора Миколайовича (прізвище поки не пишу суто з поваги до форми). Я серйозно. Я "нагуглив" у фейсбуці, що Ви про його хороші вчинки (без сарказму) вже писали. То напишіть ще про хороший та відповідальний вчинок. Район спав спокійно, нічого не трапилось, російські ДРГ не прорвались. Пишу абсолютно щиро і з великою повагою до Закону. Я ж ніде і нікого не образив, шановні? Дякую, що виконуєте свій обов'язок і дуже ретельно ставитеся до своїх посадових інструкцій. (Додам, що Оксанка ще пропонувала поліцейським проїхатися по району і позбирати безхатченків, яких поліція чомусь ігнорує і не забирає у теплі відділки на ніч, але щось не склалося). Якщо серйозно, все має бути по-людськи. Саме на цьому - на взаємопідтримці та взаємоповазі ми вивозили ці три роки. Але з таким ганебним ставленням до волонтерів в Києві особисто я зіткнувся вперше. Шановні, будь ласка, проведіть роз'яснювальну роботу. Дякую. Ну, а нам своє робить. Люди, дякую за підтримку. Лупаємо далі. Тачка 65/42 зайшла в ремонт. Майте гарний день.