Молодь - не майбутнє. Молодь - це сьогодення. Поки у новинах говорять про рідкоземельні метали як ресурс для відбудови, ми втрачаємо значно цінніший - українську молодь. Вона вже живе в реальності невизначеності: адаптується, гнівається, виживає. І часто просто їде. 🗓 14 травня в ЛНТУ Світ Громад долучився до відвертої розмови: «За горизонт: що буде з молоддю після війни?» Хто залишиться? Які виклики вже очевидні? Де шукати надію? П’ять ударів по поколінню: 1️⃣ Відтік молоді. Безпека й прогнозованість - умови, щоб залишатися. Їх немає=молоді немає. 2️⃣ Агресія до влади й вигорання. Адже юність цього покоління згоріла у вогні пандемії та війни. Та й пропаганда й низький рівень громадянської освіти формують хибний наратив: винна не держава-агресор, а «влада» чи «дорослі». 3️⃣ Ризик радикалізації. Без спільного «ми» будуть пошуки відповідей у замкнених спільнотах. 4️⃣ Крах сім’ї. Війна роз’єднує. Все більше молоді зростає в неповних родинах або без жодної підтримки. 5️⃣ Освітня порожнеча. Онлайн-уроки під сиренами - це втрата якості знань і бачення майбутнього. Наслідки: зневіра, зламані амбіції, плани на еміграцію. Інші сценарії від самої ж молоді: 💡 Потенціал згуртування. Ефект згуртування навколо прапора довів: об’єднання можливе й після війни якщо працювати системно. 💡 Ветерани нового покоління (дрони, ІТ, медицина) можуть перетворити травму на прорив. 💡 Новий набір цінностей. Гнучкість, антикорупційність, психологічна грамотність, культ здоров’я. Це покоління не вірить у фейки про «успішний успіх». Воно хоче справжності. ❗️ Розмови в Луцьку були непрості. Прогнози тривожні. Але САМЕ МОЛОДЬ говорила про нову країну й нові ролі. Менше патерналізму та більше відповідальності. Не втекти, а залишитись і побудувати. Молодіжна політика має стати ключовою державною політикою. Бо молодь - питання національної безпеки.