Якщо і був хоч якийсь позитивний сенс в тому, що дєдушка Лєнін існував - то це поява у 1982 році будівлі на його честь, яка врешті перетворилася на Український дім. Я достеменно не знаю, що в тій будівлі було ДО - чи-там Ілліч їздив по колу на ровері з ведмедями, чи-то там починалося світле майбутнє "від кожного по здібностям - кожному по строку". Факт у тому, що ПІСЛЯ нас спершу зацікавив величезний банер з написом "Про зорі. АРВМ. Ламах. Тетянич. Юр'єв". А потім ще шепотіння касирки "На п'ятому Мєшкову обов'язково подивіться". Я ніколи не чув ні про яких ламахів, тетяничей, мєшкових, але... але, знаєте, у кожного в житті настає момент, коли тобі хочеться залипнути в Дрезденській картинній галереї біля полотен Босха годин на кілька і тебе відверто дратує необхідність пхатися в аеропорт. Або в Луврі біля Коней Марлі. Або в залах східного мистецтва музею Ханенків. Зрілість чи старість. Хто їх розбере. Але ось і тут відчуття підказувало, що настав час розпакувати кілька нейронів для ознайомлення з невідомими мені українськими митцями, які жили не так давно, а деякі з них досі живі. Мати ж Василева. Який же я був темний. Це той фантастичний випадок, коли я знав і неодноразово бачив роботи цих художників та архітекторів, але ніколи не силував себе поцікавитися прізвищами авторів. Мозаїки Річпорту. Літаюча тарілка на Либідській (яку плюндрують сучасні нуворіші, що будують черговий торговельний центр на догоду богам торговельних центрів). Мозаїки на центральному автовокзалі. І, звісно, підпірна стінка на Байковому, яку радянська влада залила бетоном і яку нині дбайливо реставрують. Виявляється, що це не просто верхівка айсберга глибинних глибин цих людей. На виставці "Про зорі" організатори якось витончено-талановито переплели Аду Рибачук та Володимира Мельниченка з Валерієм Ламахом, Федором Тетяничем і Флоріаном Юр'євим (якщо що - автор герба Києва). З одного боку, вдалося заглибитися у світогляд авторів і трохи "спробувати" їхньої філософії (чого варта лиш Фріпулья і біотехносфери, музика кольору та книга схем. Я про таке і не чув), а, з іншого, чітко побачити, як автори системно протистояли радянській системі, що намагалася зламати їх через коліно. Вони всі були різні і по-різному творили, але "кричали" - однаково. Деякі роботи хотілося роздивлятися досить тривалий час і, дяка Українському дому, з цією метою там поставили подіуми, на які можна було присісти. Так а шо 5-й поверх? Форма неосяжності Людмили Мєшкової. Я відверто думав, що цю експозицію ми швиденько проскочимо та й все. Кераміка. Плитки. Ліпнина. І "Майська ніч". Лептонний божечки, яка ж краса... Тут ми застрягли чи не найдовше. Неймовірних розмірів керамічне панно, що не просто грає барвами за різного освітлення, а натурально телепортує глядача у якийсь магічний світ сільської ночі, сповненої таємних сил природи і невимовної краси. До речі, закарбувалася в пам'яті фраза з інтерв'ю пані Людмили (прямо на виставці можна послухати) про те, наскільки складно хімічити з керамікою за різних температур, як доводиться експериментувати, щоб отримати потрібний колір. От і скажіть тепер, чи потрібна митцям хімія. А тут гвалт про шкільну примітивну (!) математику розводять, яка лиш свідчить про наявність базового інтелекту і логіки у дитини. Загалом, я дуже раджу ці дві виставки в Українському домі. Триватимуть ще до 29 червня. Але заплануйте цілий день. Я серйозно. Я принагідно дякую Національний центр «Український Дім» за сучасний формат, затишок і за те, що світла в мені стало більше. А дєдушка Лєнін... Ви були в курсі, що Тетянич проводив цілий обряд з вигнання Леніна з Укрдому? Не пошкодуйте часу, гляньте на виставці відео. Це щось. Майте тихий вечір.