До свята Купала, що цього року припадає на ніч із 23 на 24 червня, хочемо нагадати про надзвичайно цікаві елементи традиції, які збереглися на Харківщині та в сусідніх Полтавщині й Сумщині (https://folklore.kh.ua/Kupala). Народна культура має жити не лише у спогадах, а у щоденному практикуванні. Тож ще є час не просто прочитати про купальські традиції, а й відтворити деякі атрибути — аби й у сучасному непростому житті відчути зв’язок із предками, зрозуміти їхнє бачення світу й усвідомити, що ми — частина цілого. Що знають пересічні українці про Купала? Більшість, мабуть, скаже: багаття, через яке стрибають, і ворожіння на віночках. І матимуть рацію — але лише частково :) Насправді головним елементом Купальського свята є рослинність — зелений світ, який саме в цей літній період постає в усій своїй пишноті, наповнюючи обряд яскравими символами. Найбільш відомим рослинним втіленням свята є купальське дерево — «Маринка» або «Маренка». На Харківщині його традиційно робили з гілки вишні або татарського клена, що саме в цей час прикрашається червоними сережками. До гілки додавали ягоди вишні, квіти, стрічки. У багатьох місцевостях навіть саме дерево називали «маринкою». Менш відомий «білий будяк» (Onopordum acanthium). У селах Слобожанщини він також слугував купальським деревом. В Дворічному куті (Харківщина) про нього розказували: «[Як він вкопувався? В пісок?] Не в пісок. А тут же ж... [А квітками якими прикрашався, живими?] Живими, живими. Ото ж ті, шо… [А шо ще вішали? Канхвети вішали?] Шо в кого є – канхвети вішали… Ну, канхвети… Де тоді канхвети були, як я була мала? Куди там ті канхвети вішати… [То біля того будяка ви бігали?] Ото біля того будяка ми бігаєм і співаєм. Відціль річка і відціль річка. І ото ми туди до річки несемо ж той будяк. У річку бубух, і за будяком сами. А тоді хватаєм ті цвітки, вмиваємось, щоб красиві були. [Так це через будяк плигали ви?] Да. [А вогонь у вас розпалювали?] Нє. Не було такого. Ну, отой будяк. Ну яка там дівчина, така громка, бере і ми всі за нею ідемо. Приходим до річки. У той, у річку бубух той будяк, і сами туди». Зафіксовані і інші цікаві способи використання рослин на Купала. Безкінечні варіації купальських ляльок: з трави (куги, окуги або іншої болотної трави із довгим листям), з квіточок та паличок, маленьких гарбузів і іншої городини… З вишневих парних ягідок плели на паличці дитячу їстівну забавку, інколи і її називали «маринкою». В Морозівці (Харківщина): «Гарбузик маненький наряжаєм, робим, як вроді дитя. Як дитя робим. Надіваєм платтячко. А гарбуз як голова. І йому повидовбуєм, шоб очі, ніс був, і ото наряжаєм. І собираються дівчата ото ж такі і несуть. [Так його на палку?] Просто дитям і несуть його. Несуть там гілку ще. Гілка чимсь покрашена там, канхвети там же, це все, яблучка там, воно тоді ж уже ягоди. А це Маринка украшена вобще. Вона украшена: ягоди почіпляні по ній. А в дівчат вінки, і вона ж, і Маринка та у вінку. Просто лялька. Оця лялька Маринка. [А гільце оце як називалось?] Ну просто наряжали гілку якусь. Ніяк не називали. І несуть до річки там, де глибоченько. А тоді скидають, її бросають у воду, це топили, кажуть, Маринку. І вінки бросають по одному». В Котельві (Полтавщина): «Робили ж отак гілку, таку рогачиком ото брали. Ну шоб на одній гілляці Івана причепить, а на другому – Марину. Ну Іван оце так із трави ставлять таке… [Як лялька?] Таке, як лялька. І підперізували там його, і йому ж отак ноги, як штани. [А з якої трави його робили?] Ну бажано із шовкової, тієї, шо така білувата. Так, як вона полоси білі. [А якого розміру цю лялечку робили?] Ну таку десь. [Сантиметрів тридцять-сорок]. Хто більшу, хто меншу. [Гілка була суха чи з листям?] Ні, ні, свіжа. Вербу, вербу, тільки вербу. [Ту вербу, шо біля ставків росте?] Да, да. [А як Маринку робили, так само?] Маринку тільки оце ноги не розділяли їй. [А робили очі?] Оце ж очі тим, вишні, вишні отої вставляли. І цвіточками. Всю гіллячку цвітами вквітчували. В Деревках (Полтавщина): «І там (біля річки) такий воно не пісок, а таке, як глей. Ото з того глею робили ми Івана і Маринку. Ну глей воно, понімаєте, не таке воно, як глина, і не таке воно, як пісок. Воно таке синювате, а воно держалося купи ловко. Пісок же розсипається, глина липне дуже до рук. А глей той, він такий синюватий і дуже ловко з його було ліпить. Ото ми з його ліпили Івана і Маринку. Воно таке, держалось воно купи. І співали: «Іван купал у воду впав, а Марина витягала, та й сама у воду впала». Кидали ж Івана того, а тоді кидали і Марину слідом. У вінках, Марину ту вінками, квітками обквітчували». В Геніївці (Харківщина): «Перший день вирубали гільце таке, як ну з вишні, з чорнокленка, де уже цвіте. Ну з любої деревини можно вирубувать, яку можно було вирубати. Наряжали її там, вішали цвіти разні, лєнти, намисто вішали таке, украшали. Рожі ото цвіли красиві. Я ж кажу, цвітами разними. А потом же ж тут під гільце і ягоди рвали, ото де по дві й вішали на гілочки скрізь. Сами наряжалися у віночки, на вуха вмісто сережок вішали по дві ягодки. Лєнти, все таке, наряжалися. Ну дітвара большинство це ж. А потім уже… сходні вечером погуляли. Кругом оцього гільця ходили, співали пісню. За руки беруться. [Бистро ходять?] Спокойно. Повільно. А вечером тоді вже, як погуляють, беруть це ж гільце, уже познімають із його оце все, канхвети там як вішали, чи кісники, намисто там вішали таке. Це познімають. А з цвітами несуть. І раньше були копанки. Ну копають яму таке широке і прали білизну там, у цій копанці. І несуть у цю копанку його топлять. А утром, на другий день же ж («Сьогодні Івана, а завтра – Купала»), утром ідуть це гільце витягають і ті же ж, дітвара, гуляють. [Як гільце звалось?] Так і казали – «Купа́ло». А ви чули таке, щоб купальські вінки кидали не тільки у річку чи ставок? В Куземині (Сумщина) один з вінків залишали і закидували на хату або город - для родючості. В сумській Хвощовій розказували: «Вінки кидали у колодізь. Такі колодізі раньше були широкі. І то вкидали в колодізь вінок: у який край попливе, в такий і заміж підеш. В нас річки не було, в Грузькому в нас був ставок, на ставки носили кидали, куди попливе». В Білці (теж на Сумщині): «Співали, бігали, все й палили, і стрибали, і вінки носили на річку. Всігда збиралися, тоді ще так шуткували: з мяти робили букети, цвіти, а тоді всередину втикали крапи́ву. То шуткували – давали одне одному нюхать. Вінки носили до річки, пускали на воду. Стано́вилилися одне за одне за руки брались і пускали вінки на воду. Чий вінок куди пливе, й куди втопиться, втоне. Так плакали – вмреш. Палили й огонь і плигали через кропиву. Кропи́ву ставили і огонь палили. І через огонь плигали, ото гуртом бралися й перестрибували» Надзвичайна різноманітність купальских атрибутів, звичаїв (навіть у межах однієї території) робить це свято ще більш видовищним і цікавим, і це ж ми ще багато чого не застали… Матеріал підготувала Галина Лукʼянець, провідний методист відділу дослідження НКС, на основі даних з сайту «Цифровий архів фольклору Слобожанщини та Полтавщини». https://folklore.kh.ua/Kupala #оомцкм #культурахарківщини #культураслобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #лабораторіядослідженнянкс #нкс #народнийкалендар