Гончарство в фольклорі українців У 2020 році опішнянське видавництво «Українське Народознавство» видало монографію Костянтина Рахна «Крик кажана. Гончарство у фольклорній спадщині українців». Обсяг її 1472 сторінки. Незважаючи на те, що наклад книги усього 100 примірників, фахівці знайшли можливість ознайомитися з цим історіографічним фоліантом, оскільки він безкоштовно скачується з «Бібліотеки української керамології» (https://www.google.com/url?sa=t&source=web&rct=j&opi=89978449&url=https://knigozbirnia.opishnemuseum.gov.ua/wpcontent/uploads/2021/04/rakhno_kazhan.pdf&ved=2ahUKEwiK7qL1jvWNAxViQlUIHatlDNIQFnoECB0QAQ&usg=AOvVaw10scSVNrbqhS0SVVLPE3XT). А от широкий загал, можливо, не знає про цей унікальний компендіум, в якому проаналізовано 1344 джерела. Доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Науково-дослідного відділу сучасної кераміки Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному, старший науковий співробітник відділу керамології Новітнього часу Інституту керамології, відділення Інституту народознавства НАН України, К. Рахно відомий своїми попередніми монографіями «Перунове полумʼя: міфологія та обрядовість словʼянських гончарів» (2012) та «Свистопляска і Ренкавка. Глиняні вироби в традиційно-побутовій культурі як джерело формування національної ідентичності словʼянських народів» (2013), а також іншими етнологічними публікаціями. У книзі «Крик кажана» є географічний покажчик — і він нам дає десятки номерів інформації, що стосується як Харківщини, так і Слобожанщини в цілому. А іменний покажчик нагадає про наших місцевих дослідників і письменників, які так чи інакше зафіксували фольклорні тексти, повʼязані з використанням гончарних виробів, — знайдемо тут Григорія Сковороду, Григорія Квітку-Основʼяненка, Василя і Петра Іванових, Вадима Пассека, Олександра Потебню, Миколу Сумцова та інших. Не обійшов увагою К. Рахно і книгу «Матеріали фольклорно-етнографічної експедиції „Муравський шлях — 97“ (по селах Богодухівського, Краснокутського, Валківського та Нововодолазького районів [Харківської області])», упорядковану Наталею Олійник, Вірою Осадчою, Мирославою Семеновою та автором цих рядків. Наведемо з книги «Крик кажана» пісню «Люлька моя черепʼянка», записану нашим визначним земляком Дмитром Яворницьким 1877 року в Харкові: Люлька моя черепʼянка З вечора курилась, Гей, гей, охо-хо, з вечора курилась. Положив я на полицю, Упала — розбилась. Як пішов я на базарь Люльки купувати, Гей, гей, охо-хо, люльки купувати. Там дівчата молодії Пшоно продавали, Гей, гей, охо-хо, пшоно продавали, Вони ж мені молодому Люльку зторгували, Гей, гей, охо-хо, люльку зторгували, Вони мене молодого На ніч підмовляли, Гей, гей, охо-хо, на ніч підмовляли. Як пішов я на досвітки Люлечки курити, Гей, гей, охо-хо, люлечки курити, Зняли з мене хлопці свиту, Ще й хвалились бити. Як пішов я утікати Через огороди, Гей, гей, охо-хо, через огороди, Заплутався в гарбузи Та й наробив шкоди. Як пішов я утікати Під дядькови ясла, Гей, гей, охо-хо, під дядькови ясла, Як ударив дядько ціпом, А я й засміявся, Гей, гей, охо-хо, а я й засміявся. Михайло Красіков провідний методист ООМЦКМ #оомцкм #культурахарківщини #культураслобожанщини #традиційнакультура #деньтрадиційноїкультури #нкс #гончарство #костянтинрахно