Пашник С.Д. Колодка (Колодій). 7-12 лютого (за 8 тижнів до Великодня) https://svit.in.ua/pra/2p0.htm Свято Колодки (Колодія) або Масниця (Масляна) ми святкуємо за 8 шестиденних тижнів до Великодня (Благовіщення) за постійним сонячним календарем з 7 лютого (понеділок,) до 12 лютого (субота), якщо дні тижня прив'язані за постійними числами, як це було у давнину. Кожен день тижня є святковим – Колодка народилася в понеділок, хрестилася у вівторок, похрестини (як варіант – вінчання) – середа, колодка вмирає у четвер. [див. 3, 202; 5, 22]. І ось 11 лютого (п'ятниця) відбувається похорон Колодки, а провідником у потойбічний світ є Велес. Тому це є день Велеса (церковне – Власія). Похорон Колодки проводиться масовим гулянням і веселощами. На останній день, суботу, Колодку оплакують. Колодка мала воскреснути за 7 тижнів на Великдень і пробудити Природу своєю буйною силою. Фольклорно-обрядовий колектив "Оріани" (Запоріжжя) на святі Колодія Степан Килимник подає думку окремих етнографів-істориків, що первісно "Колодка" – це було свято Бога Велеса (Волоса) – "скотьєго бога" – опікуна худоби. [5, 15-16]. Олекса Воропай пише наступне: "Нам відомо, що по християнізації України-Руси місце поганських богів зайняли християнські святі. Згідно з народнім уявленням, вони стали покровителями тих ділянок людського життя, якими опікувались давніше поганські боги. Так громовержця Перуна замінив святий пророк Ілля, а Волоса – святий мученик Влас… В народніх віруваннях святий Влас – покровитель худоби, а особливо корів. В цей день селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном – "щоб скот добре плодився та не хорів"… Народи скандінавських країн у своїх мітах теж мають вола-бога, що зветься у них «Val-ass» або «Valiass». Див. «Edda Saemundina», t. III." [3, 209, 211]. Свято Колодія тотожне з католицьким Карнавалом, яке виводять від лат. carne – м'ясо і лат. levare – прощавай, юдо-христосівці проводять перед Великим постом. [4, 71]. Можна не погодитися з поясненням назви "карнавал", адже ми можемо побачити знайоме нам ім'я Богині Карни, яка згадується у "Велесовій Книзі" і "Слові о полку Ігоревім" [7, 49], а закінчення тотожне Велесу (Валу), якому, як вже зазначалося, і присвячуються проводи (похорон) Колодки. У греко-ортодоксів Масниця перекочовує часто до березня, так як Великдень вони вираховують за Місяцем і відбувається зміщення. Тому це свято помилково плутається з Явдохою (старим новим роком – 1 березня) – першим днем Весни і проводом Зими, коли спалюється опудало Зими. Степан Килимник у книзі "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні" описує свято Колодки-Колодія наступним чином: "На останньому тижні перед Великим постом, сирної, чи сиропустної неділі, в понеділок – сходилися лише жінки до корчми. Непомітно одна з жінок кладе на стіл сповите полінце й тоді всі разом викрикують: "Народилась, Колодка (чи Колодій) – народилась! Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та співом відповідних пісень, співаних нині на хрестинах, на зразок: "А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з'явилось", – тричі обходять навколо стола. Колодка народилась! Тут же, навколо, "колодки", що лежала посеред стола, розкладали принесені вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку й веселилися. Кожна з жінок мала з собою маленькі колодочки. Коли приходять в той час до корчми чоловіки – тут же їм чіпляли колодку, а вони мусили ставити викуп – горілку чи мед... Характерним є те, що зарання умовлені заміжні жінки мусили дістати пелюшки з 3-х хат, де є немовлята та сповивач, і цим сповивали колодку. Після цього балювання жінки розходились по своїх домівках. У вівторок замужнього жіноцтва збирається вже значно більше до корчми, де залишалась на столі покладена в понеділок колодка. Після веселого балювання, співів та взаємного поштування принесеним, – а на цей час уже приходили й чоловіки в більшій кількості, яким одразу чіплялася колодка й які розважаються вже разом. "Колодка" – збір спогаданої людяності, – виходила поза межі корчми, на село. Свято-звичай приймав загально громадський характер. Жінки несли з собою сповиту в понеділок народжену "колодку", та й кожна жінка мала 2-3 колодки, які чіпляли в першу чергу бездітним чоловікам з подружжя, та чоловікам, у яких були сини на оженені й не одружилися минулих м'ясниць та матерям, що мали доньок-дівчат на порі й також не видали заміж. Як покарані, всі ті, що їм причеплена колодка до ноги, мусять відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мають права знімати колодку. Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились та дівчатам, насамперед тим, що відмовили тому, чи іншому парубкові. Колодка діяла та галасала по всьому селу з понеділка до суботи, до "похорону колодки". До прийняття жіночого гурту-колодки готувалися всі ті батьки, які мали синів на одружені та доньок на порі. Колодку прив'язували чоловікам до лівої ноги, а хлопцям-парубкам та дівчатам – до лівої руки, а чи до пояса. Чіпляли й дівчата хлопцям колодку. Це маленька колодка, оздоблена кольоровим папером та стрічечками. Парубок мусив відкупитися: купував дівчині (зарання) намисто, чи дві стрічки, своїй дівчині здебільшого хлопець купував хустку та ще щось. А дівчина на Великдень мусила "віддати колодку" – подарувати хлопцеві кілька писанок у гарно вишитій хусточці. Парубок за це наймав дівчині танець." [5, 17-18]. Свято Велеса 11 лютого можна ототожнювати з постійним (за сонячним календарем) святом святого Валентина 14 лютого так популярного зараз у молоді, коли даруються сердечка зі стрілою. Це свято закоханих, і тут ми можемо порівняти його з еротичними сценами карнавалу і фалічною колодкою. Різниця між 11 лютим у православних і 14 лютим у католиків лише в тому, що одні починають піст в понеділок (13 лютого), а інші в четвер (16 лютого за постійним числами в шестиденці). Спробуємо дослідити ім'я Валентин і його тотожність із Велесом. Valentis (Валент) – латинське ім'я, від якого утворилася зменшувальна форма Valentinus (Валентин). Ім'я відповідає нашому Велетню (випадає носова "н"). В мітології і давніх святилищах – це образ Велеса. Примітивно можна розкласти: Велес + тин (огорожа домівки, тобто двір) – це роги Велеса; отин – малий замок від батька, отнина. Велети (Волоти) – це сх.-слов'ян. міфологічні персонажі, відомі з фольклору та з деяких середньовічних пам'яток ("Слів" Григорія Богослова, "Палеї" та ін. У давньорус. текстах велети – велетенські й гарні предки людей, що зросли з насіяних змієвих зубів. У фольклорних переказах – героїчні велетні, які виривали дерева, пересували гори і т.п. Вважається, що вони перетворилися на каміння або живими пішли в землю. Їхні могили – кургани, які називаються "волотовками", "волотками". У багатьох легендах волоти належать до потойбічного світу. Дослідники вказують на подібність образів волотів та рідновірського Бога Волоса (Велеса). [див. 2]. В германо-скандинавській та англо-саксонській мітології з подібним ім'ям є кульгавий (напевно первісно мав козлячі ноги) Бог-коваль Воланд, Велюнд, Велент (давньоскандинавська Velent) та ін. варіанти, який в христосівстві перетворився на образ Сатани. Велент був сином водяного велетня Вадда, який віддав його в учні до Міміра – у германо-скандинавській міфології – велетень, який охороняє джерело мудрості, а потім до гномів. В ісландських рукописах, починаючи з XIV ст., терміни "Лабіринт" і "дім Дедала" перекладаються як Vǫlundarhús ("будинок Вулундра"). Можливо і наше слово "валун" має відношення до імені Бога, тим більше, що Воланд жбурляв великі камені. Також давньоскандинавська Völundr, Velent виводять від vél – "мистецтво, хитрість, вигадливість". Англійці пов'язують Велюнда з поховальним курганом в Оксфордширі, так званим Wayland's Smithy ("Кузня Вейланда"). Ця пам'ятка була названа так саксами, але сам курган мегалітичний, тобто відноситься до набагато ранішого періоду. Все це, безумовно, тотожно із образом Велеса. (За словниками). Також ім'я Валентин виводять від спорідненого з гот. waldan "вистачати", двн. waltan "управляти", можливо, також лит. valdýti "володіти, правити", псл. *volděti, укр. володіти [див. 1]. Це наближає до імені Володимир як "володар миру", а воно в свою чергу мітологічно відноситься до Велеса-Волоса. Зараз іноді виникають суперечки доцільності святкування свята закоханих на Валентина 14 лютого, що начебто переймаємо чужі для нас звичаї із заходу. Так святкуйте його 11 лютого як свято Велеса, тоді буде відповідати нашій традиції. З приводу дня закоханих наведемо кілька висновків професора Степана Килимника у порівнянні з іншими ушануваннями богів кохання: "Звичай "чіпляти" чи "в'язати" колодку й дорослими жінками, й дівчатами парубкам, та звичай "купувати" та "віддавати колодку", а чи "колодія", напрошується думка, що в основі "колодки-колодія" лежить таки якийсь мітологічний образ своєрідного, чи близького образу античного грецького Бога шлюбу – Гемінея, що накладав "узи шлюбу" – одруження на дозрілу молодь та й другого Бога, на зразок староримських звичаїв, – Бога народження дітей. [5, 24]. Сердечко є важливим атрибутом свята, бо воно позначає жіноче начало і також може відображати голову Велеса. Дивіться традиційні серги з сердечком, від якого відходять роги. Збереглися давні образи волів, на чолі яких малювали сердечка, а то й сама голова ототожнювалася із формою сердечка. А одним із проявів Перуна є Бог кохання Лель (ляля – дитина), яка на зразок Купідона або Амура, зображувалась у вигляді дитини з луком і стрілою. Лель (Ілля) кидає стріли у Велеса (чорта). Тобто відбувається боротьба верхнього і нижнього світу (чоловічого і жіночого начала). Ця боротьба породжує нове життя. Тому у Руській Православній Вірі дуалізм світоглядний, де Білобог і Чорнобог б'ються, але підтримують Всесвіт – це є Божественна сутність, і один прояв без іншого не існує. На Триглаві (Тризубі) зображена боротьба Перуна і Велеса на середньому зубі: стріла (копіє) б'є у сердечко в нижній частині, або копіє б'є між ріг Велеса. Ще однин із образів сердечка бачимо на давніх замкових щілинах. Вираз "знайти ключ до твого серця" означає кохання. Індолог Степан Наливайко зазначає: "У народних уявленнях замок символізує Землю, ключ – Небо... Ключ та замок мають і еротичну символіку (УМ, 185, 229-230). Таким ключем у міфах є зброя Індри – ваджра-перун, яка й собі має еротичну символіку. Причому через її виняткову міцність ключ-ваджра часто називається алмазною. Цією ваджрою Індра і вбиває Врітру, тобто розбиває-відкриває ворота, які тримають у своєму полоні молоде, весняне Сонце. Найцікавіше в усьому цьому те, що ім'я супротивника Індри – Врітра й споріднене з укр. ворота. Недарма у наших веснянках ведійський Врітра виступає як Ворот, Верет, Воротар (іноді видозмінене на Володар). [6, 197-198]. В додаток приведемо приклад Японії, де використовують фалічну колодку на святі плодючості Hounen Matsuri, під час якого люди просять у Богів здорових діток і багатого врожаю. Свято супроводжується відповідним обрядом: чоловіки в білому одязі проносять вулицями величезні, довжиною 2,5 метра і вагою 400 кг, дерев'яні скульптури у вигляді фалосів. Урочиста хода, яку веде синтоїзький священик, супроводжується музикою бамбукових флейт. Вагітним жінкам дозволяється доторкатися до фалічних образів, щоб вони упевнилися в успіху майбутньої дитини. Можна припустити, що це свято аналогічне нашому Колодію. Такі елементи свята, коли жінки супроводжують (зустрічають) чоловіче начало, можна проглянути у мусульманському обряді: жених після весілля заходить до приміщення молодої для злягання, то його на вході зустрічають десять дружок, по п'ять з кожного боку, наче пальці рук. Так як на масляному тижні не вживали м'яса, а виключно молочні продукти, то зазвичай ушановують худобу. У храмі освячуються продукти тваринного походження, зокрема, масло, молоко, сир, які складали біля образів Велеса. Звідси й приказка: "У Велеса й борода в маслі". Люди вірять, що Велес у цей день пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою. Література: 1. Валентин – етимологія / Горох. – https://goroh.pp.ua/Етимологія/Валентин (дата звернення – 19.02.2023). 2. Вілкул Т.Л. Велети, Волоти // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2003. – 688 с. – http://www.history.org.ua/?termin=Velety_voloty (дата звернення – 19.02.2023). 3. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с. 4. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с. 5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с. 6. Наливайко C.I. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с. 7. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с. Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наші канали на Telegram і WhatsApp: https://t.me/ridna_vira https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #колодій #колодка #масниця #велес #ріднавіра #світовитпашник