Рідна Віра

Рідна Віра

2/20/2025, 1:16:29 PM

Світовит Пашник. Образ ворога у Велесовій Книзі https://svit.in.ua/stat/st79.htm Новітня Україна-Русь опинилася в стані війни. Перед народом виник образ ворога, який донедавна був начебто трохи не родичем, бо частина противника явні українці, а інша частина загарбників має велику кількість родичів в Україні. Це звісно не зупиняє один одного вбивати. І вороги наділяються не аби якими негативними прозвиськами. Наприклад, ворожу московію (російську федерацію) називають ерефія, кацапстан, мордор, їхнього президента – путін хуйло (карлик), загарбників – кацапи, ватники, дебіли, комуняки, сепари і т.п. Це типовий для багатьох народів та історичного часу прояв зневаги до свого ворога. І зумовлено це перед усім страхом вбити собі подібного. Щоб цей страх подолати треба ворога перенести у інший вимір, як щось нечестиве, що має померти, інакше воно принесе смерть твоєму Роду, близьким, передовсім твоїй родині. Ця особливість нещадної боротьби з іншим світом притаманна казкам. Неманя Радулович зазначає: "серед демонічних істот узагальнені правила поведінки не діють. Їх дозволено вбивати й обманювати саме тому, що вони не належать до "нашого" світу… В основі такої поведінки лежить опозиція свій-чужий, відоме-невідоме, для якої можна знайти етнографічні паралелі стосовно членів іншої етнічної чи релігійної групи." [2, 104]. Ось як описує це явище Олена Синявська: "Історично більш стійка оцінка противника за критерієм "цивілізованості": ворог майже завжди "варвар", причому конкретний зміст у цей образливий термін може вкладатися різний (від нелюдської жорстокості до недотримання правил гігієни). "Приниження" ворога відбувається шляхом приписування йому всіх людських слабкостей: схильності пияцтву, розпусті, розкраданню, мародерства та ін. Нарешті, майже завжди присутня оцінка таких якостей, які мають дійсно істотне значення в ході військового протистояння: власної сміливості протиставляється боягузтво ворога, а мужні і навіть героїчні його вчинки оцінюються як бездумний фанатизм під дією пропаганди або п'яного чаду. Власної кмітливості протиставляється дурість ворога, а його військова хитрість і винахідливість сприймаються як підступність і т.д." [3, 254]. Розглянемо приклади на основі нашої давньої духовної літератури. Так тексти Велесової Книги особливу увагу приділяють питанню захисту рідної Землі. Зневажливе ставлення до ворога зумовлене психологічним налаштуванням воїнів до священної оборони свого Роду. Особливість Велесової Книги полягає в художньому принизливому образі ворога. Руси вважають себе чисельним і могутнім народом, вони відокремлюють себе від інших: " І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними. (ВК, 17в). [тут і далі посилання за 1]. Руси ведуть священну війну з ворогами і ототожнюють себе із благородними птахами: "Налетімо соколами на Хоросун; Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної." (ВК, 7д). "І тут одерземо [*осміліємо], утворимося, яко кречет. Се бо крик того є до серця нам". (ВК, 23). Вороги натомість наділяються ознаками боязливими: "...були кіморії також отці наші, а ті то роми трясли і греків розметали, як поросят устрашених." (ВК, 6е). Або ворог, що для устрашення русів начепив на себе ознаки бика, порівнюється зі скотом, якого не бояться руси і йдуть на нього оголеними: "І також ми прялися од годів, іже навлекли на голови свої роги од волів і корів. І кожи навлекли на чересла [*стегна] свої. І так мніли се устрашити русів. І ті [руси] знімали срачеци свої й, оголя чересла, йшли до прі і переборювали. І багатократно ідемо оголені до прі і побідимо їх." (ВК, 22). Вороги такі гидкі, що навіть хижаки поївши мертві тіла їх виздихають: "І да ті нападуть на ворогів і поімуть їх голови одторчені і там злих полишать – да звірі хижі те з'ївши поздохнуть." (ВК, 7ж). Самі вороги також порівнюються з хижаками: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають. То бо то криваві хвостаті звірі скотину нашу крадуть і дітей забивають." (ВК, 4г); "Там бо усілися варяги, іже суть хищники." (ВК, 4б). Вороги мають бути убитими, тому руси очікують, що справлять по ним тризну: "Ми сила велика, і не можуть одоліти нас вороги наші. І се бо потовчемо їх і женемо їх, доки вони падуть на землю і здохнуть в Марі, і Мор їх візьме." (ВК, 23). "І да справимо тризну славну по ворогам" (ВК, 7д). Підкреслюється, що греки русів бачать як злих, а в собі ти же якостей не помічають і видають за добро, хоча ведуть загарбницьку війну: "Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які, чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони." (ВК, 7д). Русам на допомогу Боги посилають небесне військо: "І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили." (ВК, 15б). Хоробрі руські воїни потрапляють до небесного війська: "І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці." (ВК, 26). "Се бо Мора одступиться і одрече: "Не маємо сили тієї, аби одерзіла витязю руському." І також слава потече до Сварги, і там Боги речуть: "Якож хоробрі є руси, і маємо місця для вас біля Бога прі Перуна і Дажба, Отця вашого." (ВК, 23). Натомість ворогів чекає інша участь: "Яко став грецьколан багатим, зніжив меч свій, і той буде борзо унавієн [*умертвлений] до Ями, який жде жертву свою до землі, аби пити кров його і живот його умертвити, і тим жити отам." (ВК, 22). Ворог має ті ж ознаки кровопивці: "іже кров славних пив"(ВК, 15б). Навіть ворони не клюють очі убитих русичів: "І грящуть ворони над їжею мужеською, іже вержена єсь до поля, і пили очі їхні. Граять ворони над брашном [*їжею] і велика гряхоть стала во полі тому, і там же єсь очі грецькі і очі руські не трогая." (ВК, 23). Місце, де перебувають вороги є гидотним, темним: "І Ерека відторжете од земель наших і турнете до срачинь [*гидоти] відкуди прийде. (ВК, 14). "Се втрачаємо Сурож, і там вороги наші, іже суть на темезі ями повзаючими, і грозять суть нам болем і Маром-Марою і кінцем живота всячеським. Явитися Богові сильному і бити тьму мечем-молнією, і та іздохне." (ВК, 4г). Особлива увага приділяється захисту священної Землі від ворожого вторгнення. Причому застосовується груба образність: "І ще сьме про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб'ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!" (ВК, 17б). Акіни, як короткі ножі, мають фалічний образ, тому їх збираються натикати в дристи-дупи, та ще й мають вертіти у ранах ворожих. Згадаємо, що зараз аналогічні вислови також вживають відносно ворога. Важливе образне поняття "заду": поки стоїте передом, то ви чоловіки-воїни, а якщо повернулися задом – то вже жінки або жінкоподібні (зараз кажуть на ворогів "підари"): "Течете, брати наші, плем'я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої." (ВК, 14); "Показали зади вони." (ВК, 15б). Ось класичне висловлювання, що там Земля наша, де пролита кров русича, тому вороги не можуть її зайняти: "І тамож се плачеть матка за дитиною своєю, яка вергла кров за кмить тую, і та кмить стала руською." (ВК, 23). "І де є вержена кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне." (ВК, 17в). Якщо ворог прагне землі нашої, то його треба нею нагодувати: "Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого." (ВК, 17в). Коли вже самі Боги нам допомагають у боротьбі з ворогами, то чого маємо їх боятися: "І зрів там Ор, яко Перунько кує мечі на ворогів. І, куючи, рече тому: "Се стріли і мечі маємо на воїв тих і не смійте боятися їх, яко знищу їх до поду, і кмота [*земля] їх буде умішана до переста [*праха, гною] ближче, як земля в багно звірям. І будуть вони, яко поросята, вмазані од брення, і сморід свій понесуть слідами своїми. І тамо речено буде про них, яко смердючих поросят і свиней". (ВК, 24в). Велика віра в допомогу Богів надихала русів до великих звершень у битві: "Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере] нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту." (ВК, 24в). З наведених прикладів можемо зробити висновки, що в усі часи ворог зневажався. Боротьба ішла за життя, і смерть чекала воїна на кожному кроці. Маємо нищити на війні своїх ворогів, аби убезпечити життя нашого Роду на Богом даній Землі. Література: 1.Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7526 (2018). – 192 с. 2.Радулович Н. Кодекс "іншого світу" і проблема неморального героя в казках // Народна творчість та етнологія. – № 2. – 2012. – С. 100-105. 3.Сенявская Е. С. Психология войны в ХХ веке: исторический опыт России. – М.: РПЭ, 1999. – 383 с. Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наш телеграм канал: https://t.me/ridna_vira Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #Воїн #ВелесоваКнига #Перун #ворог #Боги #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник

Рідна Віра

2/4/2025, 9:22:35 AM

Пашник С.Д. Колодка (Колодій). 7-12 лютого (за 8 тижнів до Великодня) https://svit.in.ua/pra/2p0.htm Свято Колодки (Колодія) або Масниця (Масляна) ми святкуємо за 8 шестиденних тижнів до Великодня (Благовіщення) за постійним сонячним календарем з 7 лютого (понеділок,) до 12 лютого (субота), якщо дні тижня прив'язані за постійними числами, як це було у давнину. Кожен день тижня є святковим – Колодка народилася в понеділок, хрестилася у вівторок, похрестини (як варіант – вінчання) – середа, колодка вмирає у четвер. [див. 3, 202; 5, 22]. І ось 11 лютого (п'ятниця) відбувається похорон Колодки, а провідником у потойбічний світ є Велес. Тому це є день Велеса (церковне – Власія). Похорон Колодки проводиться масовим гулянням і веселощами. На останній день, суботу, Колодку оплакують. Колодка мала воскреснути за 7 тижнів на Великдень і пробудити Природу своєю буйною силою. Фольклорно-обрядовий колектив "Оріани" (Запоріжжя) на святі Колодія Степан Килимник подає думку окремих етнографів-істориків, що первісно "Колодка" – це було свято Бога Велеса (Волоса) – "скотьєго бога" – опікуна худоби. [5, 15-16]. Олекса Воропай пише наступне: "Нам відомо, що по християнізації України-Руси місце поганських богів зайняли християнські святі. Згідно з народнім уявленням, вони стали покровителями тих ділянок людського життя, якими опікувались давніше поганські боги. Так громовержця Перуна замінив святий пророк Ілля, а Волоса – святий мученик Влас… В народніх віруваннях святий Влас – покровитель худоби, а особливо корів. В цей день селяни служили по дворах молебні, вносили образ святого мученика в стайню або загороду, де стояв скот, кропили худобу свяченою водою та обкурювали ладаном – "щоб скот добре плодився та не хорів"… Народи скандінавських країн у своїх мітах теж мають вола-бога, що зветься у них «Val-ass» або «Valiass». Див. «Edda Saemundina», t. III." [3, 209, 211]. Свято Колодія тотожне з католицьким Карнавалом, яке виводять від лат. carne – м'ясо і лат. levare – прощавай, юдо-христосівці проводять перед Великим постом. [4, 71]. Можна не погодитися з поясненням назви "карнавал", адже ми можемо побачити знайоме нам ім'я Богині Карни, яка згадується у "Велесовій Книзі" і "Слові о полку Ігоревім" [7, 49], а закінчення тотожне Велесу (Валу), якому, як вже зазначалося, і присвячуються проводи (похорон) Колодки. У греко-ортодоксів Масниця перекочовує часто до березня, так як Великдень вони вираховують за Місяцем і відбувається зміщення. Тому це свято помилково плутається з Явдохою (старим новим роком – 1 березня) – першим днем Весни і проводом Зими, коли спалюється опудало Зими. Степан Килимник у книзі "Український рік у народних звичаях в історичному освітленні" описує свято Колодки-Колодія наступним чином: "На останньому тижні перед Великим постом, сирної, чи сиропустної неділі, в понеділок – сходилися лише жінки до корчми. Непомітно одна з жінок кладе на стіл сповите полінце й тоді всі разом викрикують: "Народилась, Колодка (чи Колодій) – народилась! Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та співом відповідних пісень, співаних нині на хрестинах, на зразок: "А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з'явилось", – тричі обходять навколо стола. Колодка народилась! Тут же, навколо, "колодки", що лежала посеред стола, розкладали принесені вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку й веселилися. Кожна з жінок мала з собою маленькі колодочки. Коли приходять в той час до корчми чоловіки – тут же їм чіпляли колодку, а вони мусили ставити викуп – горілку чи мед... Характерним є те, що зарання умовлені заміжні жінки мусили дістати пелюшки з 3-х хат, де є немовлята та сповивач, і цим сповивали колодку. Після цього балювання жінки розходились по своїх домівках. У вівторок замужнього жіноцтва збирається вже значно більше до корчми, де залишалась на столі покладена в понеділок колодка. Після веселого балювання, співів та взаємного поштування принесеним, – а на цей час уже приходили й чоловіки в більшій кількості, яким одразу чіплялася колодка й які розважаються вже разом. "Колодка" – збір спогаданої людяності, – виходила поза межі корчми, на село. Свято-звичай приймав загально громадський характер. Жінки несли з собою сповиту в понеділок народжену "колодку", та й кожна жінка мала 2-3 колодки, які чіпляли в першу чергу бездітним чоловікам з подружжя, та чоловікам, у яких були сини на оженені й не одружилися минулих м'ясниць та матерям, що мали доньок-дівчат на порі й також не видали заміж. Як покарані, всі ті, що їм причеплена колодка до ноги, мусять відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мають права знімати колодку. Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились та дівчатам, насамперед тим, що відмовили тому, чи іншому парубкові. Колодка діяла та галасала по всьому селу з понеділка до суботи, до "похорону колодки". До прийняття жіночого гурту-колодки готувалися всі ті батьки, які мали синів на одружені та доньок на порі. Колодку прив'язували чоловікам до лівої ноги, а хлопцям-парубкам та дівчатам – до лівої руки, а чи до пояса. Чіпляли й дівчата хлопцям колодку. Це маленька колодка, оздоблена кольоровим папером та стрічечками. Парубок мусив відкупитися: купував дівчині (зарання) намисто, чи дві стрічки, своїй дівчині здебільшого хлопець купував хустку та ще щось. А дівчина на Великдень мусила "віддати колодку" – подарувати хлопцеві кілька писанок у гарно вишитій хусточці. Парубок за це наймав дівчині танець." [5, 17-18]. Свято Велеса 11 лютого можна ототожнювати з постійним (за сонячним календарем) святом святого Валентина 14 лютого так популярного зараз у молоді, коли даруються сердечка зі стрілою. Це свято закоханих, і тут ми можемо порівняти його з еротичними сценами карнавалу і фалічною колодкою. Різниця між 11 лютим у православних і 14 лютим у католиків лише в тому, що одні починають піст в понеділок (13 лютого), а інші в четвер (16 лютого за постійним числами в шестиденці). Спробуємо дослідити ім'я Валентин і його тотожність із Велесом. Valentis (Валент) – латинське ім'я, від якого утворилася зменшувальна форма Valentinus (Валентин). Ім'я відповідає нашому Велетню (випадає носова "н"). В мітології і давніх святилищах – це образ Велеса. Примітивно можна розкласти: Велес + тин (огорожа домівки, тобто двір) – це роги Велеса; отин – малий замок від батька, отнина. Велети (Волоти) – це сх.-слов'ян. міфологічні персонажі, відомі з фольклору та з деяких середньовічних пам'яток ("Слів" Григорія Богослова, "Палеї" та ін. У давньорус. текстах велети – велетенські й гарні предки людей, що зросли з насіяних змієвих зубів. У фольклорних переказах – героїчні велетні, які виривали дерева, пересували гори і т.п. Вважається, що вони перетворилися на каміння або живими пішли в землю. Їхні могили – кургани, які називаються "волотовками", "волотками". У багатьох легендах волоти належать до потойбічного світу. Дослідники вказують на подібність образів волотів та рідновірського Бога Волоса (Велеса). [див. 2]. В германо-скандинавській та англо-саксонській мітології з подібним ім'ям є кульгавий (напевно первісно мав козлячі ноги) Бог-коваль Воланд, Велюнд, Велент (давньоскандинавська Velent) та ін. варіанти, який в христосівстві перетворився на образ Сатани. Велент був сином водяного велетня Вадда, який віддав його в учні до Міміра – у германо-скандинавській міфології – велетень, який охороняє джерело мудрості, а потім до гномів. В ісландських рукописах, починаючи з XIV ст., терміни "Лабіринт" і "дім Дедала" перекладаються як Vǫlundarhús ("будинок Вулундра"). Можливо і наше слово "валун" має відношення до імені Бога, тим більше, що Воланд жбурляв великі камені. Також давньоскандинавська Völundr, Velent виводять від vél – "мистецтво, хитрість, вигадливість". Англійці пов'язують Велюнда з поховальним курганом в Оксфордширі, так званим Wayland's Smithy ("Кузня Вейланда"). Ця пам'ятка була названа так саксами, але сам курган мегалітичний, тобто відноситься до набагато ранішого періоду. Все це, безумовно, тотожно із образом Велеса. (За словниками). Також ім'я Валентин виводять від спорідненого з гот. waldan "вистачати", двн. waltan "управляти", можливо, також лит. valdýti "володіти, правити", псл. *volděti, укр. володіти [див. 1]. Це наближає до імені Володимир як "володар миру", а воно в свою чергу мітологічно відноситься до Велеса-Волоса. Зараз іноді виникають суперечки доцільності святкування свята закоханих на Валентина 14 лютого, що начебто переймаємо чужі для нас звичаї із заходу. Так святкуйте його 11 лютого як свято Велеса, тоді буде відповідати нашій традиції. З приводу дня закоханих наведемо кілька висновків професора Степана Килимника у порівнянні з іншими ушануваннями богів кохання: "Звичай "чіпляти" чи "в'язати" колодку й дорослими жінками, й дівчатами парубкам, та звичай "купувати" та "віддавати колодку", а чи "колодія", напрошується думка, що в основі "колодки-колодія" лежить таки якийсь мітологічний образ своєрідного, чи близького образу античного грецького Бога шлюбу – Гемінея, що накладав "узи шлюбу" – одруження на дозрілу молодь та й другого Бога, на зразок староримських звичаїв, – Бога народження дітей. [5, 24]. Сердечко є важливим атрибутом свята, бо воно позначає жіноче начало і також може відображати голову Велеса. Дивіться традиційні серги з сердечком, від якого відходять роги. Збереглися давні образи волів, на чолі яких малювали сердечка, а то й сама голова ототожнювалася із формою сердечка. А одним із проявів Перуна є Бог кохання Лель (ляля – дитина), яка на зразок Купідона або Амура, зображувалась у вигляді дитини з луком і стрілою. Лель (Ілля) кидає стріли у Велеса (чорта). Тобто відбувається боротьба верхнього і нижнього світу (чоловічого і жіночого начала). Ця боротьба породжує нове життя. Тому у Руській Православній Вірі дуалізм світоглядний, де Білобог і Чорнобог б'ються, але підтримують Всесвіт – це є Божественна сутність, і один прояв без іншого не існує. На Триглаві (Тризубі) зображена боротьба Перуна і Велеса на середньому зубі: стріла (копіє) б'є у сердечко в нижній частині, або копіє б'є між ріг Велеса. Ще однин із образів сердечка бачимо на давніх замкових щілинах. Вираз "знайти ключ до твого серця" означає кохання. Індолог Степан Наливайко зазначає: "У народних уявленнях замок символізує Землю, ключ – Небо... Ключ та замок мають і еротичну символіку (УМ, 185, 229-230). Таким ключем у міфах є зброя Індри – ваджра-перун, яка й собі має еротичну символіку. Причому через її виняткову міцність ключ-ваджра часто називається алмазною. Цією ваджрою Індра і вбиває Врітру, тобто розбиває-відкриває ворота, які тримають у своєму полоні молоде, весняне Сонце. Найцікавіше в усьому цьому те, що ім'я супротивника Індри – Врітра й споріднене з укр. ворота. Недарма у наших веснянках ведійський Врітра виступає як Ворот, Верет, Воротар (іноді видозмінене на Володар). [6, 197-198]. В додаток приведемо приклад Японії, де використовують фалічну колодку на святі плодючості Hounen Matsuri, під час якого люди просять у Богів здорових діток і багатого врожаю. Свято супроводжується відповідним обрядом: чоловіки в білому одязі проносять вулицями величезні, довжиною 2,5 метра і вагою 400 кг, дерев'яні скульптури у вигляді фалосів. Урочиста хода, яку веде синтоїзький священик, супроводжується музикою бамбукових флейт. Вагітним жінкам дозволяється доторкатися до фалічних образів, щоб вони упевнилися в успіху майбутньої дитини. Можна припустити, що це свято аналогічне нашому Колодію. Такі елементи свята, коли жінки супроводжують (зустрічають) чоловіче начало, можна проглянути у мусульманському обряді: жених після весілля заходить до приміщення молодої для злягання, то його на вході зустрічають десять дружок, по п'ять з кожного боку, наче пальці рук. Так як на масляному тижні не вживали м'яса, а виключно молочні продукти, то зазвичай ушановують худобу. У храмі освячуються продукти тваринного походження, зокрема, масло, молоко, сир, які складали біля образів Велеса. Звідси й приказка: "У Велеса й борода в маслі". Люди вірять, що Велес у цей день пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою. Література: 1. Валентин – етимологія / Горох. – https://goroh.pp.ua/Етимологія/Валентин (дата звернення – 19.02.2023). 2. Вілкул Т.Л. Велети, Волоти // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: Наукова думка, 2003. – 688 с. – http://www.history.org.ua/?termin=Velety_voloty (дата звернення – 19.02.2023). 3. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с. 4. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с. 5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн. – Кн.2. – К.: Обереги, 1994. – 528 с. 6. Наливайко C.I. Українська індоаріка. – К.: Євшан-зілля, 2007. – 640 с. 7. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7524 (2016). – 68 с. Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наші канали на Telegram і WhatsApp: https://t.me/ridna_vira https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #Колодій #Колодка #Масниця #Велес #РіднаВіра #СвітовитПашник

Рідна Віра

2/19/2025, 1:35:57 PM

Світовит Пашник. Перевтілення душі воїна https://svit.in.ua/stat/st18.htm Одним із важливих моментів у свідомості воїна, що сповідує Рідну Православну Віру є знання про невмирущість душі і перевтілення її у нове тіло. Ці знання збереглися в нашому Роді і закарбовані в свідомості людини. Дослідник прадавньої віри нашого народу Галина Лозко пише, що в потойбічний світ людина відходить такою, якою була за життя. Тому кожен член первісного суспільства намагався за життя досягти найвищих почестей, шани, багатства, відзначитися в бою чи в повсякденній праці. Звідси – одвічне прагнення військової верстви, в т.ч. українського козацтва, до свободи. Звідси і традиційне несприйняття зверхності над собою і повага до іншої особистості. Звідси і живучість ідеї "краще смерть, ніж рабство". [8, 4]. Візантійський історик Лев Диякон у своїй «Історії» описує події 959–976 років. Він згадує звичаї наших слов'янських предків, з якими постійно стикалися у бойових діях візантійські війська: "Про тавроскіфів розповідають ще й те, що вони аж до нашого часу ніколи не здаються ворогам навіть будучи переможеними, – коли вже немає ніякої надії на порятунок, вони проштрикують собі мечами нутрощі І таким чином самі себе вбивають. Вони роблять так, виходячи з наступного переконання: ті, хто загинув у битві від рук противника, вважають вони, стають після смерті та відлучення душі від тіла рабами його в підземному світі. Боячись такої служби, гидуючи служити своїм вбивцям, вони самі заподіюють собі смерть." [12, 21]. Високим патріотичним вихованням воїна просякнута Велесова Книга – пам'ятка Віри Предків наших, тексти якої дійшли до сьогодення. Прадавня віра налаштовувала воїна зневажати смерть, в ім'я вільної і сильної Русі: О смерті нашій не мислимо, і живот наш на полі [бою] єсь красен. Б'є крилами Матир-Сва Слава і речить нам іти до січі, і маємо іти. І нам ні до пиру, ні до ядва борошняного туком змащеного не бути. Маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену, доки не буде Русь вольна і сильна. (ВК, 8) [тут і далі цитати з ВК за кн. № 1]. Хоробрі вчинки воїнів оцінює Перун, і як могутній небесний воїн допомагає у битві руському війську: Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть. (ВК, 11б). Автори Велесової Книги закликають не забувати хоробрі вчинки воїнів, що своє життя віддали в боротьбі за свою землю. Пам'ять про героїв має жити у віках: І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. (ВК, 18а). Сповідники прадавньої духовності вірять в перевтілення душі і народження в наступному поколінні серед свого роду. Тому важливо для племені було продовжити свій рід, аби було куди відродитися. Якщо ми не спроможемося продовжити свій рід, то на нашу землю прийдуть інші племена. Така боротьба притаманна всьому живому світові. У Велесовій Книзі є місця про відродження людини. Особливо це стосується визначних осіб, які за життя на землі чимось проявили себе на благо Роду. Так прабатько Орій, що стояв на чолі русичів, відроджувався, щоб в скрутні часи знову очолити свій Рід: Од отця Орія ідемо, і той час од часу се нарождається серед нас. (ВК, 4г). У передмові до перекладу Велесової Книги Г. Лозко пише: "Наші пращури вірили, що душа живе вічно, а тіло, старіючи, зношується. Тіло – лише одяг для душі. Тому Боги забирають старе зношене тіло і через певний час дають душі нове вбрання. Віра в переселення душ, у вічність душі виховувала безстрашність і впевненість у своїх силах." [2, 18]. У Велесовій Книзі особлива увага приділяється вічному життю воїна, яким після смерті опікується Матир-Сва Слава – огняна птаха, що уособлює Зорю, як ранкову, провіщуючи перемогу світла над темрявою, так і вечірню, що каже про загибель Сонця, а разом із тим і воїна: То бо Матир-Сва б'є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Пуруниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен… (ВК, 7д). Віра у відродження людини після смерті притаманна багатьом народам землі. Для нас важливо визначити процес воскресіння і обряди, які йому передують. В цьому нам допоможе розібратися структура Всесвіту у вигляді Яйця [4, 35]. Яйце виступає як поєднання чоловічого і жіночого начала. Все Яйце-Всесвіт ми називаємо Родом. Верхня частина Яйця – це Батько-Небо Сварог, а нижня його частина – Мати-Земля Рожаниця. Із жовтка твориться – Сонце, із білка – Вода, які є сином і донькою Неба і Землі. Сонце народжується із Матері-Землі зранку, а на вечір вмирає в ній. Так постала віра в непереможне і вічне життя. Людина, як "внук Дажбожий" [1; 149], повторює народження і смерть Сонця-Дажбога. Тому, коли людина помирала, її душа, за вірою предків, відправлялася до Сварога, а тіло клали до лона Рожаниці. Первісно, навіть, проводили поховання у зігнутому виді, щоб відобразити позу дитини в утробі матері. [4, 30-31]. Зверху насипали курган-могилу, яка символізувала вагітність Землі. [15, 45]. А на могилі ставили образ Бога, який запліднював Рожаницю і відроджував життя. Тому похорони людини – це вінчання батька Сварога і матері Рожаниці. Ось як описується поєднання Землі і Сварога (Неба) у Велесовій книзі: І се повінчаємо Сварога і Землю, і правимо свадьбу їм, якож се Творець є Сварежь і протіве Нього – жона Його. І се празденство мали діяти, якож для мужа і жони, і ми діти їхні. (ВК, 30). Смерть не може спинити мужнього воїна, що став на захист Вітчизни, бо його душа знаходиться в руках Батька Сварога. Саме нашому Родові він дав цю святу Землю, вона для нас є Матір'ю і не може належати іншим народам. І тому боротьба за свою Землю – є священним обрядом воїна, котрий має прийняти смерть, якщо доведеться, стоячи до неї обличчям: Течете, брати наші, плем'я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А Той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многого. (ВК,14). В руській календарній системі є кілька свят, коли відбувалося поєднання Землі і Неба на 9-й день від смерті чергового прояву Сонця і припадало на 1-ші числа місяців січня, квітня, липня, жовтня. В первісному календарі кожен початок місяця визначався появою молодика, що нагадував човен-труну, в якому й відпливала душа померлої людини до Неба. Сонце-Дажбог також пливе синім Небом в човні: Даждьбог на струзі своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя. (ВК, 38б). На козацьких прапорах та гербах можна побачити хрест, який розміщено над місяцем. Це і є символ Сонця, що переправляється по Небу в місяці-човні. [13, 96]. Корма і ніс човна могли завершуватися кониками [13, 95]: "Молимо Велеса, Отця нашого, да потягне в Небі комнощь Суражову " (ВК, 3а). Бог Сонця може виїздити на небо і на коні. Таким Богом вершником, борцем з темрявою, виступає Свентовит західних слов'ян (він же Дажбог східних слов'ян), який щоранку виїздить на білому коні. Для цього у його храмі тримали коня, на якого крім Бога ніхто не мав право сідати. [7, 38]. Загиблі на полі бою воїни, за Велесовою Книгою, також їдуть на коні білому, бо їхні душі поєднуються з Богом: І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного і дістануть тілесо ново. (ВК, 26). І знову бачимо, що людина отримує нове тіло, а значить, повернеться до земного життя, яке є для неї не покаранням, а випробуванням. Тому мусимо прожити життя своє достойно, як внуки Дажбожі, помічники Бога на землі. І за прожите в минулому нам не має бути соромно в майбутньому. Герої, що втратили життя в бою, не просто пробудуть якийсь час на Небі, вони потрапляють до Полку Перунового: А й Богу Перунові громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового. (ВК, 11а). Хоробрий воїн пробуджує в своїй уяві могутнє військо Перунове. Він не звичайний боєць, він – помічник Перуна на землі. Полки земні і небесні у битві з ворогом діють як єдине ціле: Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки праху на землі, також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. (ВК, 17б). І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. (ВК,15б). І се Перун найде на вас і розтрощить вас, яко овець. І кратно оті тремтіли, і воїв Сварги убоялися. (ВК, 28). Ще один вершник нам відомий з народних картин. Образ козака Мамая раніше висів майже в кожній українській хаті. Це малюнок не просто козака, захисника землі рідної, це образ Божий. Раніше в храмах Рідної Віри наші предки відображали Богів за своєю подобою. В художньому творі "Чотири Шаблі" письменник Юрій Яновський описує козацьку церкву: "Суворі звички Січі Запорозької відбилися на церкві. Ікони було змальовано з братчиків-будівників, з кошового отамана, з курінних. В такій церкві ставало страшно серед вусатих чорних лицарів, уквітчаних оселедцями, в козацьких свитах – лицарів жорстоких та відважних. Вони позирали зі стін, переморгувалися один з одним – часто з презирством до молільників, іноді – вибачливо, рідко – з потуранням." [16]. Майже не розглядають Мамая як образ Божий, але всі ознаки вказують на це. Є спільні риси для всіх "Мамаїв": Дерево всесвіту – дуб, вісь всесвіту – встромлений спис, до якого прив'язано коня, зброя і сам Мамай, що сидить на землі, неначе кам'яний образ Бога-Отця на могилах. І в руках козака неодмінний його супутник кобза. Грає Мамай – і "Сонце грає". Грають і біблійний Давид, і билинний Садко [див. 11], які виступають мітологічним Сонцем. Мамай для нас є Спасом – втіленням божественної сутності в людині [3, 109,114], здатною своїм подвигом, пробудити народ до великих звершень. Воїнів, що принесли себе в жертву в ім'я збереження Роду, ви вважаємо спасителями. Євангельський Ісус Христос, що уособлює Сонце, також є Спасом. Але віра рабів не може зрівнятися з вірою вільної людини: Ісус віддає себе в жертву як сумирна вівця, очікуючи царства небесного, а Мамай-воїн жертвує собою на полі бою, здобуваючи царство на Богом даній Землі. З втратою Рідної Віри зайшло наше Сонце, та знову ранок настає, і образи Божі знову заграють в наших оселях. Так і козак-воїн, як Бог Сонця, вступив на битву з темрявою. Життя його може увірватися, і Мати-Земля прийме такого воїна. І, пройшовши через Наву (світ потойбічний), отримає нове тіло і відродиться у Яві (світі явному). Відбудеться оновлення тіла через смерть. [5, 12]. Таким є Права – Закон Божий. [2, 17]. Особливо шанованим святом серед козаків була Покрова (1 жовтня). Але це не грецька заступниця, що топила кораблі Русі [9, 13], а Покрова Пресвятої Матері-Землі [10, 44]. Оскільки смерть чекає воїна на кожному кроці, козак бере з собою у похід грудку Рідної Землі, щоб вона його оберігала, як мати-берегиня, що опікується своїм дитям. А коли трапиться, що смерть наздожене козака, то побратими посиплять могилу землею, яку носив він біля грудей. Ось тоді і вважається, що рідна Земля його покрила. Із Землі зроджується людина-сонце – в Землю вона і йде. Велесова Книга подає обряд поєднання смертельно пораненого тіла воїна і Землі-Матері: Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: "Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги сущі там да речуть про те: "Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави". (ВК, 37б). Дослідник Велесової Книги Григорій Клочек розкриває значення обряду наступним чином: Рана наповнюється землею, кров змішується із землею. У багатьох народів обряд побратимства відбувається як змішування їхньої крові. З цього легко проводиться паралель: прадавні українці, змішуючи кров зі своєю землею, немовби назавжди зріднювалися з нею. Русич, який пройшов цей обряд, заслуговує на особливу прихильність Богів. [6, 136]. Основоположник сучасного рідновірства Володимир Шаян з цього приводу зазначає: "Грудка Землі, зрошена живою ще кров'ю Героя – це його паспорт до неба. Цей паспорт не можна купити на "відпусті" як у середньовіччі. Його ціна – це кров, пролита за Батьківщину. Іншого свідчення його праведності йому (Перуну. – С.П.) не треба (…) Бо ж пам'ятаємо, що ранені Козаки затулювали рану грудкою Землі. Вона затримувала кров… або… Цю грудку землі забирав Козак із собою до небес! Це є ОСВЯЧЕННЯ КРОВ'Ю." [14, 124]. Віра в перевтілення душі дає нам ту силу, що тримає наш Рід у єдності з нашим минулим, сучасним і майбутнім. Ось чому ми бережемо Землю нам Богом дану, не стільки для своїх дітей чи внуків, а для самих себе, бо ми знову сюди прийдемо. І що ми залишаємо після себе, те й отримаємо у майбутньому. Будьмо господарями і воїнами славними – внуками Дажбожими, і Боги перебуватимуть разом з нами! Література: 1.Велесова Книга / Упоряд., перек., ком. С.Д. Пашник. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7525 (2017). – 192 с. 2.Велесова книга: Волховник / Упоряд. Г.Лозко. – К.: Такі справи, 7510 (2002). – 368 с. 3.Відичне Православ'я: Наш шлях до Бога. Віровідання / Волхв Богумир (Миколаїв Р.Д.). – К.: Родове Вогнище рідної Православної Віри, 7514 (2006). – 243 с. 4.Жуйкова М. Номінація смерті та архаїчне мислення / Студії з інтегральної куртурології. Thanatos. Спец. вип. "НЗ". – Львів. - № 1. – 1996. – С. 28-62 5.Кісь Р. Коваріації уявлень про смерть як індикатор типу культури / Студії з інтегральної куртурології. Thanatos. Спец. вип. "НЗ". – Львів. - № 1. – 1996. – С. 9-20. 6.Клочек Г. Світ "Велесової книги". – Кіровоград: Степова Еллада, 2001. – 160 с. 7.Костомаров Н. Славянская мифология / Хроника 2000. – Вип. 1. – К.: Доверие, 1992. – С.34-49. 8.Лозко Г.С. Українське язичництво. – К.: Укр. центр. духов. культури, 1994. – 96 с. 9.Літопис руський / Пер. Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с. 10.Пепа В.І. Ключі од вирію: Худ.-істор. оповіді. – К.: рад. письм., 1990. – 399 с. 11.Серяков М. Л. Рождение Вселенной. Голубиная книга. – М.: Яуза, Эксмо, 2005. – 576 с. 12.Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В.О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 126 с. 13.Шаповалов Г.И. Корабли веры: Судоходство в духовной жизни древней Украины. – Запорожье: Дикое Поле, 1997. – 160 с. 14.Шаян В. Віра Предків Наших. – Гамільтон, 1987. 15.Шилов Ю.О. Брама Безсмертя. – К.: Журн. "Український Світ", 1994. – 384 с. 16.Яновський Ю. Чотири Шаблі. - diaspora.ukrinform.com.ua/book-text/4shabli.doc. Малюнок Валерія Войтовиича Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наш телеграм канал: https://t.me/ridna_vira Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #Воїн #ВелесоваКнига #Сварог #Перун #Перевтілення #Боги #РіднаВіра #Світогляд #СвітовитПашник

Рідна Віра

2/11/2025, 9:22:36 PM

Пашник С.Д. Жиляник. Зубочист. Початок Великого посту. 13 лютого https://svit.in.ua/pra/2p3.htm За постійним календарем з шестиденним тижнем 13 лютого припадає на понеділок. Це початок Великого посту за 7 тижнів до Великодня. У шестиденці 7 тижнів дорівнюють 42 дням, що цілком вписується у традиційну систему Чотиридесятниці. Дехто вважає, що до юдо-христосівства постів не було, але наявність Масниці якраз підкреслює перехід до поста, коли м'ясо вже не споживається і прощаються зі стравами на маслі. Не треба вважати, що зовсім не їли страви заборонені постом. Люди, які тяжко працювали, мали добре харчуватися, тому робилися послаблення або перерви посту на вихідні дні. Також послабленим був піст для дітей. Можемо навіть припустити, що при обмеженні на цей період доїння корів (кіз) у зв'язку з отеленням (окотом), доросле населення молочні харчі віддавало дітям. Про те, що піст був ще до прийняття юдо-христосівства і був пов'язаний з побутовим життям наших пращурів, пише Василь Скуратівський посилаючись на Олексу Воропая. Перший понеділок посту називається "жилавим" (в цей день господині печуть житні коржі – "жиляники"), "чистим" (чистий тому, що господині обіду не варили і їхні горщики залишалися чистими), зубочист або полоскозуб (полоскали зуби, аби чого скоромного не залишилося після Масниці). У цей день хлопчики зранку оббігали сусідів, оповіщаючи: "Здрастуйте, з постом будь здорові!" [див. 2, 208; 4, 660-661]. Валерій Войтович зазначає: "Субота на Колодія – день оплакування Колодки. Ці плачі, мабуть, також пов'язані з богинею жалю, бо колись був звичай випікати в кінці сирного тижня жалованики, желяники. Їли їх також у перший день Великого посту, що називається Жилавим (Желяним) понеділком. Слово "жаль" у старослов'янській мові визначає часом і труну, могилу". [1, 222]. Скористаємося також відомостями з христосівських писань про піст з книги о. Юліана Катрія, щоб з'ясувати його призначення і поширення серед різних народів. "Піст це не новий винахід, але скарб по батьках. Усе, що давнє, гідне похвали. Пошануй же стародавність посту! Він такий давній, як саме людство" (Св. Василій Великий: Про піст І). Первинно піст у церковників проходив від кількох днів до кількох тижнів. Історик Сократ пише: "Піст перед Пасхою в різних місцевостях заховують різно, а саме в Римі перед Пасхою постять без перерви три тижні, крім суботи й неділі. В Ілірії, по всій Греції й Олександрії зберігають піст шість тижнів до Пасхи й називають його Чотиридесятниця. Інші знову починають свій піст сім тижнів перед празником Пасхи" (Істор. Церкви, 5, 22). За традицією Східної Церкви субота і неділя не вважаються постними днями. Отже, щоб мати число 40, то піст зі шістьох продовжили на сім тижнів. Але все одно маємо 36 днів, хоч і говорять про 40-денний піст. Латинська Церква має 6-тижневий піст, бо й субота входить до постних днів. Щоб мати повних 40 днів посту, то Латинська Церква в 7-му сторіччі додає ще 4 дні і починає піст у Попелову середу. У цей день голову посипали попелом на знак початку посту. [3, 75-78]. Складнощі були і щодо визначення страв, які були заборонені під час посту. Дехто вважав, що рибу, птицю, яйця, молоко можна вживати, а інші відмовлялися від цього. Хтось придумував собі обмеження у веселощах і статевих стосунках. Однозначності тут не спостерігається. Останнім часом Церква не ставить собі за мету суворості посту. В Рідній Вірі сьогодні допускається вільне регулювання харчуванням в залежності від потреб організму. Тому якщо ви бажаєте зробити собі розвантаження, що є корисно для тіла, то здійсніть це у відведені дні задля підтримання стародавнього звичаю. Якщо не маєте потреби або вважаєте, що постування може зашкодити вашому здоров'ю, то дотримайтеся посту безпосередньо перед Великоднем. Розваги відміняти також не слід, бо на цей час припадають свята, що пов'язуються із зустріччю Весни і пробудженням Природи. Література: 1. Войотович В. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002. – 664 с. 2. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с. 3. Катрій Ю.Я. Пізнай свій обряд! Літургійний рік Української католицької церкви. – Нью-Йорк, Рим: ОО. Василіян, 1982. – 493 с. 4. Скуратівський В.Т. Русалії. – К.: Довіра, 1996. – 734 с. Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наші канали на Telegram і WhatsApp: https://t.me/ridna_vira https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #Піст #Жиляник #Зубочист #Колодка #РіднаВіра #СвітовитПашник

Рідна Віра

2/1/2025, 11:35:33 PM

Пашник С.Д. М'ясниці. Велес Вовчий. 4 лютого https://svit.in.ua/pra/2p9.htm За розрахунком в давньому шестиденному тижні М'ясниці мають припасти між 1 і 6 лютого. Тобто їх відзначають за 9 тижнів до Великодня і вони передують тижню Колодія (Масниці). Цей тиждень називають Всеїдним [1, 200]. Звісно, що основною стравою було м'ясо, тому жертовні тварини мають бути обов'язково. В цьому проміжку є цікаве церковне свято 4 лютого – християни східного обряду вшановують пам'ять преподобного Миколи Сповідника, якого в народі прозвали Миколою Студеним. Наші предки назву обителі, яку часто додавали до імені її ігумена (Микола Студійський), сприймали як слово "стужа". А тому дали йому прізвисько "Студений". Може і не даремно, адже його свято в зимовому місяці лютому. Микола отримав також прізвисько "Вовчий сват" обумовлюють тим, що в цей період у звірів проходять шлюбні ігри і вони збиваються у зграї. За народними повір'ями, тільки Микола Студений може знати, де живуть лисиці і вовки. А люди не бажали цього знати, тому просили Миколу захистити їх від цих зустрічей. У це свято жінки робили всю роботу по дому: прибирали, доглядали домашніх тварин, читали молитви, щоб уберегти худобу від диких звірів. Не раз було доведено, що христосівський Микола перебрав властивості слов'янського Бога Велеса. Тому замість свят Миколи Весняного 9 травня і Миколи Зимового 6 грудня рідновіри ставлять свято Велеса. А один із тотемів Велеса є саме Вовк. Для пояснення питання, чому Велес має ще вовчий образ, скористаємося описом Луперкалій Стародавнього Риму – це свято родючості на честь богині пристрасного кохання Юнони Фебруати та бога Фавна – покровителя лісів, стад і пастухів, що відзначається щорічно 15 лютого. Луперк – одне з імен Фавна, лат. Lupercalia від lupus – "вовк". Обряди обмежувалися печерою Луперкаля, Палатинським пагорбом і Форумом, які були центральними місцями в міфі про заснування Риму, де вовчиця, згідно з легендою, вигодувала Ромула та Рема (засновників Риму). Це місце вважається у римлян святим. Зазначимо, що в інших місцях свято також проводилося. Під час Луперкалій у жертву віддавали тварин (цапів і кіз). При офіруванні жерці-луперки доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вовною, вимоченою в молоці. Зі шкур тварин виготовляли паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих же шкур, брали ці паски, виходили з храму і бігли по місту. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче підставляли себе, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Паски луперкалій називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій – лютий. [див. 2]. На цьому святі Луперк (Фавн) пов'язаний з вовком. Волхви ототожнюються з Велесом і є провідниками між світами, охоронцями священного вогню в храмі. "Вовк" (давньоруське "вълкъ") і "волхв" – одне й те саме слово. Найбільш близьке до слова "волхв" германське "wolf" (вовк), адже латинська літера f кирилицею передається двома літерами – "хв". Вважають, що свято Валентина 14 лютого (ми думаємо воно є тотожним святу Велеса-Власія 11 лютого) начебто замінило Лупекарії, але не всі підтримують цю версію. Можна припустити, що Луперкалії могли бути аналогічними до "Всеїдного тижня" (М'ясниці), що перед Колодієм, бо в жертву приносилися тварини, що вже стає забороненим на Масницях. Тут доречне і свято Дороти 6 лютого, яка символізує плодючість (див. вище). Розбіжність з датуванням могла бути пов'язана з різним початком посту, або зміщенням юліанського календаря відносно астрономічних подій. Фавна вважають тотожним грецькому богу Пану, і він міг зображатися з козлячими ногами і рогами. Стародавні римляни настільки поважали фавнів, що присвятили їм ще урочисті дні – Фавналії, які починалися 5 грудня. Можливо це якось пов'язано з передоднем св. Миколи, що є тотожний Велесу. Література: 1. Воропай О. Звичай нашого народу. Етнографічний нарис. – Т.1. – К.: Оберіг, 1991. – 456 с. 2. Словник античної міфології / Уклад. І. Я. Козовик, О. Д. Пономарів; вступ, стаття А.О. Білецького – 2-е вид. – К.: Наук. думка, 1989. – 240 с. Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наші канали на Telegram і WhatsApp: https://t.me/ridna_vira https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #Велес #Вовк #Мясниці #Обряд #РіднаВіра #СвітовитПашник

Рідна Віра

2/1/2025, 11:34:49 PM

Велесова Книга. Переклад Світовита Пашника. https://svit.in.ua/kny/pashnyk/pashnyk_vel_kn.pdf Дошка 6є Ті отці приділяли кожному на потребу, а тут була іна суть і іна творга [*творіння]. А той Аскольд пожере богам чужим, не бить нашим. Такими були отці наші, і не сміємо бути іними. А греки хотіли нас крестити, аби ми забули Богів наших і так се обратилися до них, яко ста одерень бути. Постережемося того, яко пастирі, що пристрашили скот1 свій, і не дають вовкам хищничати на агнців [*ягнят], які бо суть діти од Суре. Тому трава зелена єсь знак Божеський. І маємо ту брати до глеків, усуряти ту на сонма [*зібрання]2 наші, даби пити за Богів во Сварзі мудрій [*синій] і Отця нашого Дажба жратву творячи, а та бо на Небі також свячена єсь многократно. _____ 1 В оригіналі "скуфія". Можливо, що літери "ф" в тексті ВК не було, а була літера на зразок "фіти" (th), яка могла читатися "ф" або "т". Також в тексті спостерігаємо взаємозамінність літер "о" і "у", що могло позначатися в оригінальному тексті літерою "оу". Миролюбов заміняв літери на власний розсуд. Звідси маємо два варіанти прочитання: "скуф" і "скот", під цими словами розуміємо або назву племені скотарів (пор. Скотландія-Шотландія), або просто скот (худобу). Син Геракла, від якого за легендою пішли скіфи – Скітес (грец. Skythes). 2 У Яценка і Гнатюків – "на Сонці". Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наші канали на Telegram і WhatsApp: https://t.me/ridna_vira https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #ВелесоваКнига #Суре #Сварга #Дажбог #Боги #Русь #РіднаВіра

Рідна Віра

2/2/2025, 5:21:48 PM

Пашник С.Д. Дорота. 6 лютого https://www.svit.in.ua/pra/2p4.htm Це вершина послідовних свят починаючи від Різдва. На схемі восьмикутної зірки при шестиденному тижні – це найвища точка календарної ділянки (див. схему). Свято тотожно Трійці 6 травня та Великому Спасу 6 серпня. Свято 6 листопада нами поки не досліджено. Ім'я Дорота може позначати запліднену жінку, що носить дитину. Огрядну жінку, що нагадує вагітну, називають дорідною. Дорідний – це врожайний, багатий, великий. В зимовий час насіння вкладене до лона Землі, знаходить в утробі, щоб на весні пробудитися, народитися. Чоловічий відповідник імені Дороф(т)ій, Доро(х)тей, Дорош, Федір подають з грецької як "Дар Божий". [3, 56,105]. Можливо це означення новонародженої дитини або фалосу, що одаровує насінням. Окрім того, іноді прізвище Дорожний пов'язують не з дорогою, а з іменем Дорош. Думаємо, що в цьому випадку дорога теж не зайва, адже новонароджений починає новий шлях відправляється у дорогу життя. З дорогою теж не все просто етимологічно. Дорога в слов'янських мовах виводять від рівчака, канави, ущелини, заглиблення, борозни. Є спорідненим від "дергати, тягти, рвати, дерти", а також стсл. "дьрати", псл. derti, dьro і dьrati, dero та ін. Тобто, там, де обдирають дерен, розчищене місце. [2, 41,112]. Це нагадує і сороміцьке "жінку, дерти, відідрати". От і товар стає "дорогим" після такої подорожі. Ще близьке слово "дорослий". Ось що пише М. Дикарєв: "Доросле жито є символом дорослої молодіжі, котру пора дружити: Пора, мати, жито жати – Колос похилився; Жени, мати, свого сина, Бо розволочився. Ой час, мати, жито жати – Колос похилився; Пора мені заміж дати – Голос ізмінився." [1, 236]. Не все треба зводити до грецької, адже маємо і слов'янський відповідник імені, як і саме означення "дар", "дор". Так болгарська царівна, перша королева Боснії Доротея Видинська (пом. 1390 р.) мала ім'я Дорослава. Відповідно є чоловіче ім'я Дорослав. Павло Чучка вважає, що це ім'я походить від Дорогослав. Також варіант імені Дорож послугувало утворенню прізвища Дорош, хоч і могло бути від Доротея. [див. 4]. В усякому разі маємо широке використання імені серед різних народів. За церковними легендами свята Дорота відображалася з кошиком з фруктами або квітами, що, звичайно, символізує плодючість. Порівняймо протилежне свято Спаса (1, 6 серпня), де також використовуються квіти і яблука чи інша садовина. Свято Дороти одне зі свят, що ушановує жінку породіллю. Цілком логічно віднайти природні відповідники цього свята і вказати на його первісне значення, а не спотворене пізнішими церковними вигадками про закатованих мучеників. Припускаємо, що після народження Дитини-Сонця (25 грудня) у Матері-Землі був місячний період очищення. Цей період завершується на Стрітення, коли дитину приєднують до Земного Роду. Дата 6 лютого може бути вершиною породільного часу, коли жінка знову має можливість бути заплідненою, дорідною. Також Дорота покровителька молодих подружжів. Література: 1. Дикарєв М. Знадоби до української народної ботаніки / Бандурка: Українські сороміцькі пісні / Упоряд. М.Сулима. – К.: Дніпро, 2001. – 280 с. 2. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Редкол. О. С. Мельничук (голов. ред.) та ін. – К.: Наук. думка, 1985. – Т. 2 / Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін.– 571 с. 3. Скрипник Л.Г., Дзятківська Н.П. Власні імена людей. – К.: Наук. думка, 1996. – 336 с. 4. Чучка П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. – Ужгород: Ліра, 2011. – 432 с. Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наші канали на Telegram і WhatsApp: https://t.me/ridna_vira https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #Дорота #Плодючисть #РіднаВіра #СвітовитПашник

Рідна Віра

2/18/2025, 9:51:48 PM

Велесова Книга. Переклад Світовита Пашника. https://svit.in.ua/kny/pashnyk/pashnyk_vel_kn.pdf Дошка 7а Слава Богам нашим! Ймемо істину віру, яка не потребує чоловічеської жертви. А тая се діє у варягів, які бо завжди жряли її, іменувавши Перуна Паркуна, і тому жряли. Ми же самі польову1 жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо2 покропимо3 о Коляді ягничем4 і на Русаліях, в день Ярів5, також на Красну Гору6. Ту бо то діємо7 во спомінь Гори Карпенської. А той час се іменувався рід наш карпени. Яко же стали ми бути в лісах, то ймемо назву древичі, а на полі ми бутимемо – ім'я маємо поляни. Тако всяко же єсь греки наговорюють на нас, іже ми чоловікожерці. А то лжива річь [*мова] єсь, яко не єсть бо так воістині, а маємо іну повику [*звичай]. Но той, який же хоче вражити іного, рече зле. А тому – глупий не бореться [з цим], а так єсть, і іний рече також [*теж саме]. Довго се правили родами. А старотцове венського [*венедського] роду ішли судити родичів біля Перунь-древа. А також мали [в] той день ігрища перед очима староців, і силу юну показували. Юнаки ходили борзо [*бігали], співали і плясали для тих. [В] той день огнищани ішли на мисливство і приносили дичину старотцям, які ділили тую прочим людям. І волхви жратву діяли Богам, хваленицю і славу. Рекли про часи ж годів і явлення варягів. Ізбирали се князів отцове, і ті юнаків вели до січі сурової. То бо ромеї нас поглядали і замислили зле на нас. І пришли з возами своїми і желізною бронею і пішли на нас. І тому боронимося довго від них і відкинемо ми тих од землі нашої. _____ 1 У Лозко – "з мішком повну". 2 "Бо" Лозко переклала як "Боги" і в інших місцях, але це, вважаємо, є помилка. 3 У Лозко – "підкріпимо". 4 Напевне, мова йде про кроплення кров'ю ягняти аналогічно біблійним обрядам. 5 У Яценка – "весняний". 6 Непослідовний перелік свят, адже Коляди святкують з 25 грудня до 6 січня, Русалії – з 1 травня до 13 травня (Проводи Русалок), день Ярила – або 25 березня – рівнодення, або 23 квітня – День Ярила (Юрія), Красна Гора (Радуниця, Проводи) – 1 квітня. Можливо, в давнину під цими святами могли розуміти щось інше. 7 У Лозко – "Богам даємо". Більше інформації на сайті: https://svit.in.ua Наші канали на Telegram і WhatsApp: https://t.me/ridna_vira https://whatsapp.com/channel/0029VamNW5h7YSdAwrSciS1U Добродійний внесок на розвиток Рідної Духовності. Дякуємо за вашу підтримку! Картка ПриватБанк: 4149 6090 0382 7658 Картка Monobank: 4441 1144 6569 7371 #ВелесоваКнига #Перун #Жертва #Боги #Русь #РіднаВіра