знаю любите такі особисті історії) розкажу як я потрапила на професійну кухню... Ким я тільки не була і чим тільки не займалась. Я шила шкіряні записники, до речі для себе досі шию сама. Я робила срібні прикраси з натуральними кристалами. Працювала в турагенції, і в рекламній агенції. Але найбільше з перервами, починаючи з 17 років я працювала в рестораному бізнесі від посудомийки до директора. Я була офіціанткою, барвумен, адміністратором, посудомийкою, помічником кухаря, старшим кухарем, шеф кухарем, директором кав'ярні. Мій сусід – гендиректор готелю де я пропрацювала найдовше, майже 6 років, наші діти дружать, і він кілька разів кликав мене до себе, але я завжди відмовлялася бо працювала на інших роботах. Але після розлучення з чоловіком, після того, як я залишилась з трьома дітьми на руках, і чотирма не закритими кредитами і ще купкою боргів, я сама пішла до сусіда в пошуках роботи. Він тоді запропонував єдине місце яке тоді було вільним - нічна прибиральниця готелю. - я! Прибиральниця! Та ти гониш!!!! відповіла тоді я. Але через кілька хвилин погодилась. Думала перекантуюсь кілька тижнів, знайду щось краще і піду. Але час йшов, минув рік, я нічого кращого знайти не могла, і прибиральницею я вже більше не хотіла бути. Одного дня ввечері я прийняла рішення звільнитися, і мені було пофіг, що я йду в нікуди і немаю роботи. З тією думкою я лягла спати. Вночі мені приснився сон, де я прийшла в готель на співбесіду але двері головного входу були закриті і я не могла зайти, але голос мого діда сказав: "зайди через кухню" Я прокинулась. Вранці пішла до директора звільнятися, а він запропонував перейти на кухню, бо на кухні звільнилось місце нічного кухаря. - О, Боги, я і кухня поняття не сумістні. Я не люблю кухню настільки, щоб робити з неї професію. - та ти хоч спробуй, не сподобається підеш. - Ок. Я спробувала. Нас було четверо нічних кухарів, я стала найкращим. Через пів року шефова запропонувала перейти на денну кухню, і зразу в гарячий цех. Вийшло так, що я проскочила одну ланку росту - холодний цех і тим самим, нажила собі ворогів в колективі, бо дехто вважав, що я зайняла їх місце. Денна кухня виявилась для мене повним трешом, оскільки довелося вчитися на ходу в весільний сезон і в час пік, коли в день ми обслуговували до 7-8 бенкетів по 50 осіб. Треба було швидко думати, швидко рухатись, швидко говорити, швидко приймати рішення в критичних ситуаціях. Я готова була щодня застрелитись. Але, вже через пів року такого трешу, я втягнулася і зловила себе на думці і відчуттях, що я кайфую від роботи. Чим більш двіжовіший день був, чим більш об'ємніші були замовлення, тим більше я кайфувала від процесів. І тут я зрозуміла, що це моє. Я хочу більше і глибше знати про кулінарію і ресторанну "кухню" загалом. Я почала вчитися, багато вчитися. Я закінчила курс в італійському інституті гастрономії, + семінари, вебінари, майстер класи, консультації, стажування в інших закладах і т.д Хочу відмітити, що до того моменту, як я потрапила на денну кухню, я навіть не розрізняла мясо — де телятина, а де свинина. Ось так несподівано для себе я стала професійним кухарем (так, у мене є диплом кухаря) і в 30+ років фактично з нуля навчилася готувати. Якось так )))